Щодо встановлення відсутності спору про право стосовно вимог ініціюючого кредитора як необхідної передумови для відкриття провадження у справі про банкрутство

Поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб’єктами правовідносин з приводу їх прав та обов’язків і неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може спостерігатися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Отже, спір про право пов’язаний виключно з порушенням, оспоренням, невизнанням або недоведенням суб’єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Законодавство не містить переліку критеріїв для висновку про існування спору про право, який може бути виражений як в процесуальній формі – підтверджуватися судовими актами, так і в матеріально-правовій формі – підтверджуватися юридичними фактами.

З огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб – потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов’язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з’ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах як передумови для відкриття провадження у справі.

З’ясовуючи питання щодо безспірності вимог заявника, суд має встановити, чи існує спір, який не був предметом судового розгляду, між ініціюючим кредитором та боржником щодо вимог, які є підставою для звернення кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство саме на час підготовчого засідання (тобто до відкриття провадження у справі).

За наявності відзиву боржника, поданого в порядку статті 36 КУзПБ на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство із запереченнями щодо кредиторських вимог ініціюючого кредитора, які не були предметом судового розгляду та щодо яких відсутнє судове рішення, з доданням доказів необґрунтованості вимог такого заявника (за наявності), господарський суд, на розгляді якого перебуває заява про відкриття провадження у справі про банкрутство, не розглядає спір по суті (спір щодо кредиторських вимог, які стали підставою для подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство), а на підставі положень частини шостої статті 39 КУзПБ відмовляє у відкритті провадження у справі, оскільки вимоги кредитора не є безспірними та свідчать про наявність спору про право.

Джерело: Дайджест правових позицій КГС ВС щодо застосування положень КУ з процедур банкрутства. Рішення, внесені до ЄДРСР, за листопад – грудень 2022 року (Верховний Суд)

Спір про право при відкритті

Поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Спір про право може спостерігатися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням, невизнанням або недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов'язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Законодавство не містить переліку критеріїв для висновку про існування спору про право, який може бути виражений як в процесуальній формі – підтверджуватися судовими актами, так і в матеріально-правовій формі – підтверджуватися юридичними фактами.