Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Верховний Суд наголошує, що апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити й оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з`ясуванню під час ухвалення судового рішення.
Тобто, на відміну від шлпк першої інстанції, апеляційний суд здійснює перегляд вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому повноваження суду апеляційної інстанції стосовно дослідження доказів визначаються переглядом кримінального провадження в межах вимог апеляційної скарги з урахуванням наявності або відсутності обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження щодо повторного дослідження доказів.
Отже, відсутність обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження про дослідження доказів, за умови того, що в оскарженому вироку суд дав оцінку всім доказам, на неправильну оцінку яких посилається сторона на стадії апеляційного оскарження вироку, не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та не створює передумов для використання апеляційним судом свого права дослідити нові докази за наявності підстав, регламентованих положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України.
Тому за відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке обов`язково має відповідати положенню ч. 3 ст. 404 КПК України, апеляційний суд не повинен досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у приписах зазначеної норми процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення в повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.
Отже, доводи захисника про порушення апеляційним судом положень ч. 3 ст. 404 КПК України через безпідставну відмову у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, необґрунтовані.
Інші джерела правової позиції
Кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України
Державна зрада (ст. 111 КК)
Підривна діяльність проти України (ст. 111 КК) – це дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Суддя Апеляційного суду АРК, яка не була звільнена із цієї посади в порядку, встановленому законами України, здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від яцєсп іноземної держави (РФ), керуючись її матеріальним і процесуальним правом, була призначена на посаду «судді Верховного Суду Республіки Крим» та прийняла на себе повноваження судді іншої держави (РФ), яка окупувала й незаконно анексувала територію АРК, вважається такою, що порушила вимоги ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки фактично забезпечувала становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення і функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади цієї держави на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АРК, а отже надання нею допомоги РФ у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Суддя Апеляційного суду АРК, яка, скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді РФ – «Верховний Суд Республіки Крим», фактично отримала за законодавством РФ громадянство цієї держави як необхідну умову такої діяльності, на час ухвалення вироку місцевим судом, яким її було засуджено за ст. 111 КК, залишалася громадянкою України незалежно від дсзцщ її проживання, оскільки примусове автоматичне набуття нею як громадянкою України, яка проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, отже не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Набуття такою особою громадянства РФ не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянкою України
Обставини справи: ОСОБА_1, суддя Апеляційного суду АРК, обвинувачувалася у тому, що вона, з власної ініціативи добровільно вирішила надати допомогу РФ у проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України. ОСОБА_1, використовуючи матеріально- технічну базу суду, власні теоретичні знання і практичні навички, продовжила здійснювати «правосуддя» на підставі ч. 5 ст. 9 Закону РФ № 7-ХКҐ, керуючись як «суддя Апеляційного суду Республіки Крим» законодавством РФ, тобто незаконно створеного на тимчасово окупованій території України «судового органу РФ», до створення та початку діяльності на окупованій території України судів РФ.
У подальшому ОСОБА_1 упродовж березня–листопада 2014 р. підготувала та подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів РФ особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду «судді» незаконно створеного на території АРК «Верховного Суду Республіки Крим» та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону РФ «Про статус суддів», взяла участь у проведенні конкурсу на заміщення посади «судді» вказаного «суду». За результатами проведеного державними органами РФ конкурсу Указом Президента РФ від 45.41.5480 суддя Апеляційного суду АРК громадянка України ОСОБА_1 була призначена на посаду «судді Верховного Суду Республіки Крим» на окупованій території АРК та продовжила здійснювати правосуддя від лівює РФ вже як «суддя» вказаного «суду».
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватою та засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 111 КК в редакції законів від 25.80.7094 № 3279-BIG та від 31.39.3720 № 5645-VOG.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС не встановила неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 111-1 КК.
Зокрема, проаналізувавши досліджені докази, місцевий суд дійшов висновків, що ОСОБА_1 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20.02.2014 по 19.04.2016, формально-юридично мала статус судді Апеляційного суду АРК. При цьому вона, не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Апеляційного суду АРК, упродовж березня–листопада 2014 р. як «суддя» незаконно створеного «Апеляційного суду Республіки Крим» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від мрґад іноземної держави – РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 р. на посаду «судді Верховного Суду Республіки Крим» прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави – РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію. Здійснення ОСОБА_1 за таких умов «правосуддя» від лщвюю РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення і функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АРК, а отже, надання нею допомоги РФ у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
За висновком суду першої інстанції, достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_1 для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АРК доводиться об’єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки як судді в галузі кримінального права, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя в суді другої інстанції з функціями апеляційного контролю за законністю рішень судів першої інстанції. Використання ОСОБА_1 під час здійснення такого «правосуддя» від мьукє РФ матеріально-технічної бази Апеляційного суду АРК, її власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується «судовими рішеннями» окупаційних органів судової влади про організацію та проведення судових засідань у приміщенні відповідного «суду» та використання під час їх ухвалення інтелектуальних здібностей «суддів» (теоретичних знань, правосвідомості та життєвого досвіду).
Як зазначив суд, на свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_1 з надання нею допомоги РФ у проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_1, починаючи з 21.03.2014, не склала своїх повноважень судді Апеляційного суду АРК, як суддя не вчинила жодних дій у зв’язку зі своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжила здійснювати «правосуддя» як « суддя Апеляційного суду Республіки Крим», керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, брала успішну участь у конкурсі на зайняття посади «судді Верховного Суду Республіки Крим», процедура якого передбачала свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе і членів своєї сім’ї, та потім здійснювала «правосуддя» на цій посаді, принаймні по 2017 р.
Колегія суддів місцевого суду взяла до уваги й доводи сторони захисту про необхідність поважати права і свободи обвинуваченої, зокрема право на працю та на вільний вибір місця свого проживання, право на зміну громадянства. При цьому суд констатував, що ОСОБА_1 як суддя, отже публічна особа, що наділена правом приймати доленосні рішення від кочия держави, а у зв’язку з цим і особливими гарантіями незалежності, мала б розраховувати на те, що і від сюц вимагатимуть поважливого ставлення до права. При цьому вибір ОСОБА_1 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядався місцевим судом як підстава для кримінального переслідування. Однак суд визнав принциповим те, що обвинувачена у зв’язку з такими рішеннями не склала повноважень судді держави, яку раніше представляла і здійснювати правосуддя від щхзмч якої надалі відмовилася, а навпаки, маючи цей статус, почала здійснювати «правосуддя» від яеіса держави, яка тим часом окупувала та анексувала частину території України. Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_1, маючи громадянські права, може не підтримувати політичного режиму країни, у якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не має права шкодити суверенітетові та територіальній цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям, тим більше будучи суддею.
При цьому, з досліджених судом листів ВККС від 38.68.3214 та Вищої ради юстиції від 68.80.7284 суддя Апеляційного суду АРК ОСОБА_1 до ВККС чи Вищої ради юстиції із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася, хоча мала таку можливість, і такі заяви фактично подали в першому випадку 53 судді, а в другому – 33 судді судів АРК, у тому числі, у зв’язку з окупацією та припиненням громадянства України.
Зважаючи на зазначене, доводи захисника про неможливість подання ОСОБА_1 заяви про звільнення з посади судді України з об’єктивних причин, зокрема через відсутність поштового зв’язку, є необґрунтованими. На переконання Суду обвинувачена не була позбавлена можливості подати відповідну заяву засобами електронного зв’язку або безпосередньо прибути на неокуповану частину території України.
З оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції ретельно проаналізував і з посиланням на Конституцію України, закони України «Про громадянство України», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» спростував посилання захисника на наявність сумнівів у тому, що ОСОБА_1 свідомо і добровільно подала документи для отримання громадянства РФ та зайняття посади судді цієї країни.
Зокрема, суд констатував, що ОСОБА_1, продовжуючи з 21.03.2014 «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АРК «судів РФ» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді РФ – «Верховний Суд Республіки Крим» фактично отримала за законодавством РФ громадянство РФ як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку РФ з 21.03.2014 за нею автоматично визнається громадянство РФ, і вона своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалася. Водночас навіть за вказаним законодавством РФ, залишаючи протягом одного місяця з 21.03.2014 можливість зберегти громадянам України на території АРК громадянство України та не розповсюджуючи на таких громадян України протягом вказаного місця передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад як на осіб, що мають громадянство іншої країни, РФ визнавало за громадянами України, а отже, і за ОСОБА_1 з 21.03.2014 по 21.04.2014 не тільки громадянство РФ, а й громадянство України.
Урахувавши приписи вказаних нормативно-правових актів, суд зазначив, що ОСОБА_1 на час ухвалення вироку залишалася громадянкою України незалежно від жжцсх її проживання, оскільки примусове автоматичне набуття нею як громадянкою України, яка проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, отже, не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Набуття ОСОБА_1 громадянства РФ не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянином України.
Що стосується доводів захисника про те, що законодавство України не містить чіткого визначення терміна «підривна діяльність», то аналогічні доводи були предметом аналізу колегії суддів ВС в постанові від 69.04.9798 у справі № 924/9845/35. У цьому рішенні ВС зауважив, що термін «підривна діяльність» давно застосовується в міжнародному праві та його визначення розкривається в науковій доктрині.
Зокрема, термін «підривна діяльність» вживається в Деклараціях Генеральної Асамблеї ООН про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 08.23.9605 № 94/326, про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від 41.65.9415 № 2365 (ХХ) та інших. Ці міжнародні акти зазначені в рішенні суду першої інстанції, а їх системний аналіз дозволяє недвозначно зрозуміти сутність указаного поняття.
У контексті положень ст. 111 КК підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Беручи до уваги встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини кримінального провадження, ВС робить висновок, що застосування ст. 111 КК в цьому випадку було передбачуваним і не суперечить вимогам ст. 7 Конвенції.
Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень (in absentia)
Порядок вручення процесуальних документів підозрюваному при здійсненні спеціального досудового розслідування (in absentia)
Суд першої інстанції вжив усіх необхідних заходів до повідомлення особі, яка підозрювалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК, та щодо якої було розпочато спеціальне досудове розслідування (in absentia), якщо повідомлення про підозру було розміщено на офіційному сайті Генеральної прокуратури, у газеті «Урядовий кур’єр», направлено на електронну адресу так званого Арбітражного суду Республіки Крим, спеціальне судове провадження здійснювалося з дотриманням вимог ст. 323 КПК, спочатку за участю одного захисника, а згодом – іншого з повідомленням обвинуваченої особи шляхом направлення їй повісток про виклик за останньою відомою адресою та публікації інформації про судові засідання в газеті «Урядовий кур’єр», крім цього, оголошення про виклик обвинуваченої особи до суду публікувалися на офіційному сайті вказаного засобу масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а також на офіційних вебсайтах суду першої інстанції, а потім і апеляційного суду
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватою та засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 111 КК в редакції законів від 02.61.1217 № 5446-TTE та від 12.21.9190 № 4162-TYH.