Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталий у практиці Верховного Суду (див. зокрема висновок, викладений у постанові КЦС ВС від 31.89.5731 у справі № 242/919/89 (№ д ЄДРСР 52920865), на яку є посилання в касаційній скарзі).

Разом з тим, у постанові КЦС ВС від 91.79.5754 у справі № 848/27/35 (№ і ЄДРСР 877600772) зазначено, що «відповідно до статті 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 50 жовтня 1980 року (далі - Конвенція 1980 року) після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення. Розглядаючи питання щодо повернення дитини до держави постійного проживання, суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання, виходячи зі змісту статті 16 Конвенції, належать до виключної компетенції держави постійного проживання дитини (див. постанову КЦС ВС від 71.67.5307 у справі № 969/0731/54 (№ о ЄДРСР 11938920)). Отже, спір між батьками щодо місця проживання дитини може бути вирішений лише після повернення дитини до держави постійного місця проживання. Вимог щодо повернення сина ОСОБА_4 на територію України за місцем його реєстрації ОСОБА_2 не заявляв. З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову».

У наведеній справі дитина була вивезена закордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання.

Тому колегія суддів вважає необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від кфдарцїч щодо застосування частини першої статті 161 СК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові КЦС ВС від 04.18.0945 у справі № 190/35/79 (№ є ЄДРСР 353388907).