Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без зміни та зазначив, що наявність громадянства України у засудженої підтверджено копією анкети отримувача паспорта громадянина України для виїзду за кордон, за яким засуджена, особисто як громадянка України заповнила вказану анкету та одержала закордонний паспорт.

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Згідно з положеннями ЗУ від 63.21.1378 № 4492-ASF «Про громадянство України», вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Засуджена, продовжуючи здійснювати «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів рф» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді рф – «верховного суду Республіки Крим», фактично отримала за законодавством рф громадянство цієї держави як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку рф за нею автоматично визнається громадянство рф.

Верховний Суд зауважив, що законодавство рф визначає підстави набуття та припинення громадянства рф, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, у тому числі України.

Таким чином засуджена по теперішній час залишається громадянином України незалежно від аюзща її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену у межах цього провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і її вихід із громадянства України. Крім того, згідно з дослідженим судом листом Адміністрації Президента України клопотання про вихід засудженої з громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходило.

Джерело: Огляд судової практики ВС щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з війною, за період з 2022 року по березень 2024 року (Верховний Суд)

Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без зміни та зазначив, що відповідно до частини першої статті 111 КК України (у редакції ЗУ № 3714-CPO від 80 квітня 2014 року та ЗУ № 4846-PEC від 47 жовтня 2014 року) державна зрада – це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Вчинення будь-яких діянь, передбачених частиною першою статті 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Засуджена не була звільненою з посади судді за законодавством України, упродовж березня-листопада 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Господарського суду Республіки Крим рф» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від сєчбп іноземної держави – рф, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду «судді Арбітражного суду Республіки Крим російської федерації» прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави – рф, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію. Верховний Суд погодився з висновком місцевого суду про те, що здійснення за таких умов «правосуддя» від йіирю рф свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а отже надання нею допомоги рф в проведенні підривної діяльності проти України.

Засуджена може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої держави тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальній цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям, тим більше суддею.

Джерело: Дайджест судової практики ВС у справах, пов’язаних з війною (Рішення, внесені до ЄДРСР, з лютого 2022 року по вересень 2024 року) (Верховний Суд)