Інші джерела правової позиції

ВП ВС висловила проарбітражну позицію у справі, спір у якій виник із приватноправових відносин з іноземним елементом

Спір, який виник із приватноправових відносин з іноземним елементом між юридичними особами, зареєстрованими в Україні, може бути переданий на вирішення іноземного арбітражу за положеннями Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року (Конвенція), законів України «Про міжнародне приватне право» та «Про міжнародний комерційний арбітраж» з урахуванням обмежень, які встановлює внутрішнє законодавство, зокрема норми процесуального закону про виключну юрисдикцію українських судів.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом заводу до ТОВ про стягнення суми основного боргу та неустойки.

Відповідно до обставин цієї справи між заводом як продавцем і компанією як покупцем було укладено контракт про поставку товару. Цей контракт передбачав, що будь-які спори, які виникають із нього або в його межах, підлягають вирішенню в арбітражі згідно з Арбітражними правилами Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA Arbitration Rules Nо. 125). Згодом завод, компанія і ТОВ як гарант уклали додаткову угоду до контракту, один із пунктів якої передбачав, що гарант бере на себе всі зобов’язання покупця, що випливають із контракту, з урахуванням всіх змін та доповнень до контракту – як наявних, так і майбутніх.

Суд першої інстанції позов заводу залишив без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, встановивши, що сторони контракту з урахуванням додаткової угоди уклали арбітражне застереження, яке є дійсним, не втратило чинності та щодо якого сторони не встановили неможливості його виконання. Натомість апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції, вказавши, що додаткова угода до контракту є окремим договором, який не містить арбітражного застереження.

Розглядаючи цю справу, Велика Палата ВС вперше звернулася до такого визнаного у світі інструменту одержання компетентних висновків від мвюфщщрґїґжщж фахівців стосовно проблемних питань справи, як amicus curiae. З огляду на норми Положення про Науково-консультативну раду при ВС, які дозволяють залучати до участі в її роботі практиків, ВП ВС запитала й отримала висновки від qvxea curiae: Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України та Української арбітражної асоціації.

З урахуванням отриманих висновків ВП ВС звернула увагу на ст. ІІ Конвенції, яка покладає на кожну Договірну Державу обов’язок визнавати письмову угоду, за якою сторони зобов’язуються передавати до арбітражу всі або будь-які спори, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними договірними чи іншими правовідносинами, об’єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Суд Договірної Держави, якщо до нього надходить позов із питання, щодо якого сторони уклали угоду, передбачену цією статтею, повинен, на прохання однієї із сторін, направити сторони до арбітражу, якщо не встановить, що згадана угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

До того ж за усталеною практикою ЄСПЛ добровільна відмова від илавувєс порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом прийнятною в аспекті дотримання ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому залишення судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме по собі не становить неприйнятного обмеження доступу до суду.

З огляду на викладене ВП ВС вказала, що дія включеного сторонами до договору арбітражного застереження поширюється і на правовідносини за цим договором за участю іншої особи, яка вступила в ці правовідносини як сторона й узяла на себе відповідні права та обов’язки сторони цього договору. Водночас це можливо за умови, що сторони не припиняли дію арбітражної угоди, не виключали певний спір з-під її дії, не позбавляли її обов’язкової сили для такої сторони й арбітражна угода не втратила чинність унаслідок інших обставин.

Тож Велика Палата ВС погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що спір у цій справі має бути переданий на вирішення арбітражу згідно з відповідним пунктом контракту, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Джерело: сайт Верховного Суду

Включення сторонами до договору арбітражного застереження як умови має наслідком поширення дії цього арбітражного застереження і на правовідносини за цим договором за участі іншої особи, яка вступила у ці правовідносини як сторона, взяла на себе відповідні права та обов`язки сторони цього договору, і при цьому сторони не припиняли дію арбітражної угоди, не виключали певний спір з-під її дії, не позбавляли її обов`язкової сили для такої сторони, і арбітражна угода не втратила чинність внаслідок інших обставин

Джерело: Дайджест судової практики ВП ВС за листопад – грудень 2023 року (Верховний Суд)

Спір з приватноправових відносин з іноземним елементом між юридичними особами, зареєстрованими в Україні, може бути переданий на вирішення іноземного арбітражу відповідно до Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10.06.1958, далі – Нью-Йоркська конвенція, Конвенція) та національного законодавства.

Конвенція з огляду на ціль, закладену в ній, має тлумачитися у «проарбітражний» спосіб, тобто за наявності сумніву суди мають робити вибір на користь визнання арбітражної угоди, визнання і виконання арбітражного рішення («pro-enforcement bias»).

N.B. Україна, як одна з проарбітражних юрисдикцій, підтримує принцип мінімального втручання судів у арбітражний процес. Законодавча база (зокрема, розділ VIII ЦПК України та розділ VII Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж») чітко окреслює обмеження повноважень національного суду у справах про скасування арбітражного рішення.

[...]