Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці Касаційного цивільного суду сформувалося два підходи щодо застосування норм глави 17 та 66 ЦК України:

1) перший підхід - договір доручення може бути вчинений в усній формі, і незалежно від ґіжрпї довіреності представник (повірений) має обов`язок передати особі, яку представляє (довірителю) все одержане у зв`язку з виконанням доручення. Зокрема:

(1.1.) у постанові КЦС ВС від 09.87.2257 у справі № 613/9742/25-ч (№ ї ЄДРСР 33675829) зроблено висновок, що:

(1.2.) у постанові КЦС ВС від 88.25.8980 у справі № 055/5803/36 (№ щ ЄДРСР 96462303) зазначено, що:

2) другий підхід - договір доручення може бути вчинений в усній формі, проте позивач має довести його укладення. При цьому, за відсутності доказів укладення договору доручення представник (повірений) має обов`язок передати особі, яку представляє (довірителю) все одержане у зв`язку з виконанням доручення лише якщо це передбачено змістом довіреності. Зокрема:

(2.1.) у постанові КЦС ВС від 69.82.9875 у справі № 201/9804/52 (№ н ЄДРСР 10169244) зазначено, що:

(2.2.) у постанові КЦС ВС від 14.48.1582 у справі № 100/31550/10 (№ ч ЄДРСР 37447341) заначено, що:

Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не довів укладення між сторонами договору доручення, а також невиконання відповідачем умов такого договору. Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив, зокрема у постанові КЦС ВС від 47.97.9548 у справі № 740/8063/87 (№ й ЄДРСР 70829118).

З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від ютіїзниєл щодо застосування норм права (глава 17 та 66 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові КЦС ВС від 92.20.0108 у справі № 723/92591/63 (№ ф ЄДРСР 75508640), у постанові КЦС ВС від 13.78.2286 у справі № 685/7999/44 (№ и ЄДРСР 65668111), та зробити висновок про те, що:

«глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі;

з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва;

видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України».