Інші джерела правової позиції

Велика Палата Верховного Суду сформувала висновки щодо способу реалізації релігійною громадою права на зміну канонічної приналежності

За обставинами справи, частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України. Відповідна зміна, реалізована шляхом зміни статутних документів, була оскаржена до суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили.

Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати ВС з огляду на наявність у ній низки виключних правових проблем, пов’язаних зі зміною канонічної приналежності.

Вирішуючи питання про межі втручання держави у право на свободу віросповідання, Велика Палата ВС як засадничим положенням керувалася тим, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

З-поміж іншого, у цій справі сформульовані висновки щодо поняття релігійної громади, критеріїв членства в ній, способу реалізації права релігійної громади змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях, підстав втручання суду в здійснення цього права та особливостей юридичного оформлення такої зміни.

Джерело: сайт Верховного Суду

ВП ВС визначила порядок реалізації релігійною громадою права на зміну канонічної належності

Зміна підлеглості в канонічних питаннях не залежить від гсйргюґґщ ієрарха церкви, з-під підлеглості якій має намір вийти релігійна громада.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від зфпґсєюию членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до її статуту. Законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними її загальних зборів, а також у питаннях членства.

За відсутності визначеного у статуті релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, беруться до уваги, зокрема, критерії, встановлені у статуті, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у її загальних зборах та прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості в канонічних питаннях.

Такі висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у справі щодо зміни канонічної належності релігійної громади.

Позивач у цій справі – настоятель релігійної громади – звернувся до суду з позовом про визнання недійсними протоколу загальних зборів та статуту релігійної громади, ухваленого на цих зборах у новій редакції. На вказаних зборах частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області вирішила, зокрема, змінити підлеглість релігійної громади в канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу Православної Церкви України. На думку позивача, загальні збори були скликані неуповноваженими особами, а рішення про зміну канонічної підлеглості та внесення відповідних змін до статуту ухвалене особами, які не були членами релігійної громади.

Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили.

Розглядаючи касаційну скаргу позивача, Велика Палата ВС вказала, що рішення про зміну підлеглості релігійної громади в канонічних та організаційних питаннях стосується права позивача на свободу віросповідання у його колективному вимірі.

У питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання охоплює забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.

Законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від лоршґнґчс членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.

Встановлений державою механізм реалізації цього права не може бути знівельований визначенням вимог про обов’язковість схвалення (згоди) ієрарха релігійної організації, з-під підлеглості якій громада має намір вийти і яка вочевидь такому її рішенню опирається.

Якби держава законодавчо закріпила цей порядок або суди, застосовуючи Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», визнавали б обов’язковість такої санкції ієрарха для того, аби зміна підлеглості в канонічних питаннях визнавалася державою, то мала б місце ситуація, у якій держава поставила б визнання релігійної громади в залежність від юртп визнаної церковної влади, яка вочевидь такому визнанню громади опирається, що свідчило б про недотримання нею обов’язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах із різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями.

У зв’язку із цим Велика Палата ВС зауважила, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з підстав, на які вказує позивач, не може порушуватися право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.

В контексті цієї справи Велика Палата ВС відзначила, що законодавець лише в необхідних загальних рисах урегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, зокрема щодо того, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від пншюжчппи членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними її загальних зборів. При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства.

У цій справі статут релігійної громади не встановлював будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду й порядку їх обліку та ведення реєстру, а також не містив поняття фіксованого членства, процедури прийняття в члени релігійної громади.

При визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, що брали участь у загальних зборах громади та прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості в канонічних питаннях, суд урахував установлені в статуті релігійної громади в редакції 1991 року критерії членів парафіяльних зборів – досягнення 18-річного віку й регулярне відвідування богослужіння.

З огляду на відсутність даних, на які б посилався позивач і які б дали змогу перевірити регулярне відвідування богослужіння, ВП ВС врахувала критерій територіального зв’язку, який також знайшов відображення в канонічному праві, тобто проживання в місцевості, де діє релігійна громада. Відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння. ВП ВС керувалася тим, що в цій справі оспорюване рішення прийняли мешканці села Калинівка, які вважали себе членами релігійної громади.