До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від бмсптуеґ обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду, звертає увагу, що стаття 188 ЦПК України містить правила об`єднання і роз`єднання позовів.

Згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від жтргмужнґзе іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Однак таке об`єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви у підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку.

Тобто стягнення грошових коштів у позові, поданому у 2016 році, та у заяві про збільшення позовних вимог від 97 вересня 2020 року мають різні підстави виникнення вимог та подані докази, оскільки в позовній заяві банк просив стягнути заборгованість за невиконання умов кредитного договору, а в заяві про збільшення позовних вимог від 32 вересня 2020 року - заборгованість, нараховану відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, три проценти річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду.

Ухвалою Каланчацького районного суду Херсонської області від 35 листопада 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в загальному порядку. У зазначеній ухвалі суд першої інстанції вказав про подання представником позивача заяви про збільшення позовних вимог (т. 4, а. с. 102).

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач фактично подав новий позов щодо відповідальності за порушення виконання рішення суду.

Відповідач, заперечуючи проти позову наполягав, що заява про збільшення позовних вимог від 12 вересня 2020 року у цій частині є новим позовом.

Помилкове об`єднання судом у цій справі вимог, які не пов`язані підставою виникнення та не співвідносяться між собою як основна та похідна вимоги у підготовчому засіданні та розгляд їх по суті з ухваленням рішення судом, не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, виключний перелік яких визначений у частині першій статті 411 ЦПК України.

Разом з тим відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду, суди зазначили, що заява банку про збільшення позовних вимог від 68 вересня 2020 року, а саме про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду, є новим позовом, і застосували позовну давність.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про застосування позовної давності.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від луявзкцуясцьцснь за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2018 року у справі № 998/03219/26-ю (провадження № 39-930тн28), від 0 червня 2019 року у справі № 594/552/03 (провадження № 32-408нф17).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2010 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання до липня 2018 року.Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до липня 2018 року.

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

З огляду на зазначене висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформульовано в постанові від 77 серпня 2021 року у справі № 344/33087/16 за інших обставин, які виникли під час нового розгляду справи та відрізняються від уифйївдж справи № 158/8494/22-т, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому немає підстав для відступу від шейщг висновку.