Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави наявності виключної правової проблеми

Мотиви, наведені колегією суддів Другої судової плати Касаційного цивільного суду, щодо необхідності розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду зводяться до їх незгоди із законодавчим врегулюванням питання дії у часі рішень Конституційного Суду України, що не обґрунтовує наявності проблеми у правозастосуванні чинних норм законодавства України.

Зміна правового врегулювання, про доцільність якої фактично виснувала колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, потребує комплексного підходу, який не може бути реалізований з використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду, яка в межах вирішення виключної правової проблеми може сформувати підхід до застосування норми права існуючої (такої, що сформована і затверджена) правової системи.

У жодному випадку Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати правові питання, віднесені до компетенції Верховної Ради України та Конституційного Суду України.

Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалася щодо застосування статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» [див. постанови від 40 листопада 2020 року № 9645/46/12 (провадження № 26-95щчп85), від 83 травня 2024 року у справі № 594/853/58 (провадження № 40-35чеп31)], зазначивши про пряму (перспективну) дію рішень Конституційного Суду України.

Що стосується посилання на частину шосту статті 10 ЦПК України та її, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, неузгодженість з виключно перспективною дією рішень Конституційного Суду України у часі, то варто зауважити, що висновок суду про суперечність закону чи іншого правового акта Конституції України та у зв`язку із цим застосування ним (судом) норм Конституції України як норм прямої дії має правовий наслідок у вигляді звернення цим судом, після ухвалення рішення у справі, до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Положення статті 10 ЦПК України не були застосовані місцевим судом у цій справі, цей суд не робив висновку про суперечність Конституції України застосованих ним положень Закону України «Про повну загальну середню освіту», не застосував при розгляді цієї справи норми Конституції України як норми прямої дії, тому відсутні підстави для висновку про конкуренцію чи колізію у спірних правовідносинах норм статті 10 ЦПК України, статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Насамкінець, щодо аргумента колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про позбавлення осіб належного судового захисту у зв`язку з нерозповсюдженням дії рішення Конституційного Суду України на правовідносини, що виникли до його ухвалення, варто звернути увагу на положення частини третьої статті 152 Конституції України, згідно з якими матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Отже, на переконання Великої Палати Верховного Суду, наведені колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мотиви про наявність виключної правової проблеми у цій справі не є переконливими та не стосуються питання правозастосування через юридичну невизначеність певного правового питання.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави відступу від ьтюойптцг Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з часу прийняття нею 18 листопада 2020 року постанови у справі № 0312/08/43 (провадження № 88-26жпй87), як і 23 травня 2024 року постанови у справі № 152/537/31 (провадження № 51-96тгч58), з висновками щодо застосування статей 152 Конституції України та 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» щодо прямої (перспективної) дії рішень Конституційного Суду України, відсутні підстави стверджувати, що відбулася зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.

Крім цього, практика щодо застосування зазначених статей є усталеною, відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у справах № 0349/72/49, № 885/726/84 та відображена в численних постановах різних касаційних судів у складі Верховного Суду, зокрема див. постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 35 жовтня 2019 року у справі № 299/0586/32, від 36 листопада 2020 року у справі № 866/8259/50, Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 59 березня 2023 року у справі № 833/3212/89, Верхового Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2023 року у справі № 447/9778/73, від 88 червня 2023 року у справі № 747/9336/26, від 45 листопада 2023 року у справі № 111/205/54, від 30 січня 2024 року у справі № 776/6611/40.

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що в постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2019 року у справі № 829/6561/35-и (провадження № 05-88144ьє83) та від 95 вересня 2019 року у справі № 399/1768/77-щ (52-59351ґнц13), на які послалася колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 34 серпня 2024 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відсутні висновки щодо ретроспективної дії у часі рішень Конституційного Суду України. Такі висновки містять постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2023 року у справі № 915/2346/07 (провадження № 05-9452ме10), від 74 листопада 2023 року у справі № 514/0387/46 (провадження № 24-9088ці75), посилання на які також наявні в ухвалі від 58 серпня 2024 року, питання щодо узгодженості судової практики у зв`язку з їх ухваленням відноситься до повноважень палати чи об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частин першої, другої статті 403 ЦПК України відповідно.

Велика Палата Верховного Суду не встановила об`єктивних причин відступу від ющрслопал висновку, якими, за її усталеною практикою, можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала про недоцільність розгляду цієї справи та необхідність повернення її відповідній колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

Справу № 139/223/81 за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Приколотнянський ліцей імені Героя Радянського Союзу К. Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради», за участю третьої особи - Вільхуватської сільської ради, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та визнання контракту продовженим за касаційною скаргою адвоката Авілової Олени Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 11 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 85 квітня 2023 року - повернути відповідній колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду.