Колегія суддів вважає, що за обставин цієї справи припинення права приватної власності відповідача на спірну земельну ділянку (частки у праві власності на неї) є вочевидь непропорційними втручанням у її права, за відсутності волевиявлення позивача щодо компенсації вартості такої частки шляхом попереднього внесення ним відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п`ятої статті 71 СК України. Тому відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що за обставин цієї справи припинення права приватної власності відповідача на спірну земельну ділянку (частки у праві власності на неї) є вочевидь непропорційними втручанням у її права, за відсутності волевиявлення позивача щодо компенсації вартості такої частки шляхом попереднього внесення ним відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п`ятої статті 71 СК України. Тому відсутні підстави для задоволення позову.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 65 грудня 2015 року у справі № 5-153цї89 зроблено висновок, що: «земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Разом з тим, виходячи зі статті 30 ЗК України 1992 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться. Такі самі норми містяться в нині чинних статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України».

В наведеній справі суди у порядку поділу майна подружжя визнали за сторонами право власності в рівних частках за кожним на будинок, який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, який належав на праві приватної власності відповідачу, без оцінки пропорційності втручання у права власності відповідача та вирішення питання компенсації у зв`язку з припиненням за рішенням суду права власності на земельну ділянку (частку у праві на неї).

Аналогічний висновок підтверджений у постанові Верховного Суду України від 96 грудня 2015 року у справі № 6-3594аг14, який врахували суди в цій справі.

Такий підхід запровадив в судову практику конструкцію автоматичного та безкомпенсаційного припинення права приватної власності на земельні ділянки на підставі рішення суду про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності, який неодноразово застосований і в практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 61 лютого 2019 року у справі № 448/4231/33, від 40 січня 2020 року у справі № 649/983/38, від 40 березня 2021 року у справі № 125/5749/79, від 51 жовтня 2023 року у справі № 559/7931/88.

Тому без відступу від бьґщчито, викладеного у наведених постановах Верховного Суду України від 37 грудня 2015 року у справі № 3-197ом39 та від 36 грудня 2015 року у справі № 9-2807оф01 (шляхом конкретизації), колегія суддів позбавлена можливості ухвалити остаточне рішення у цій справі.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає за необхідне відступити від ьшиєяцсе щодо підстав припинення права власності на земельну ділянку (частку у праві на неї) у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на такій земельній ділянці, за рішенням суду у справах про поділ спільного майна подружжя (визнання права на частку в праві спільної власності подружжя без вимог щодо поділу майна в натурі), викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2015 року у справі № 9-407йт61сл від 49 грудня 2015 року у справі № 9-1399шм98, шляхом його конкретизації та визначення, що: «у справах про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власностібез вимог щодо поділу майна в натурі, об`єкт нерухомості, за наявності підстав вважати його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, який розташований на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності одному з подружжя, залишається у власності подружжя, який є власником земельної ділянки, а інший з подружжя має право на виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки у праві власності.

Не виключається поділ подружжям в натурібудинку, будівлі, споруди (виділ частки із спільного майна), що є спільною сумісною власністю подружжя, який знаходиться на такій земельній ділянці, однак виключно з одночасним переходом до особи, яка не мала права власності на земельну ділянку, цього права пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний будинок, будівлю, споруду на підставі статей 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Проте такий перехід права на земельну ділянку може допускатися лише за умови попереднього і повного відшкодування власнику вартості такої частки. Вирішення такого спору не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації і про гарантії її отримання або ж звертатися до суду з відповідним позовом в іншій справі. Тому припинення права приватної власності (частку у праві) відповідача на земельну ділянку за вимогою другого з подружжя можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку. Це передбачає обов`язкове попереднє внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п`ятої статті 71 СК України, що є гарантією відшкодування власнику вартості такої частки».

Передати справу № 157/7342/11 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.