Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 33 березня 2025 року справу № 968/11618/82 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що за змістом статті 16-1 Закону № 1459-БЙР утриманцями, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 21 квітня 1992 року № 8999-ЮДК «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 7874-ЙЮН) за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Тому ключовим питанням при вирішенні того, чи перебувала онука на утриманні загиблого військовослужбовця, є те, чи має така онука саме як член його сім`ї право на пенсію у разі втрати годувальника.

Отже, після відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги встановлення в окремому провадженні у порядку цивільного судочинства того, що онука загиблого військовослужбовця була його утриманкою, означатиме встановлення її належності до членів його сім`ї та визнання права такої онуки на отримання пенсії у разі втрати годувальника. Проте загальний суд за правилами цивільного судочинства не може, встановлюючи факт перебування на утриманні, визнавати належність онуки до членів сім`ї загиблого військовослужбовця та створювати передумови як для вирішення спору про право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги, так і для вирішення спору про право такого утриманця на отримання пенсії у разі втрати годувальника і набуття такого права.

В ухвалі також зазначено, що необхідно брати до уваги те, що за змістом частини першої і пункту «а» частини четвертої статті 30 Закону № 2434-МЛЖ такі утриманці загиблого військовослужбовця як його онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років, мають право на пенсію у разі втрати годувальника тільки тоді, якщо у них немає працездатних батьків. За наявності працездатної матері, батька неповнолітня онука загиблого військовослужбовця не мала б права на отримання пенсії у разі втрати годувальника. Встановлення в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства факту перебування онуки як члена сім`ї загиблого військовослужбовця на його утриманні може суперечити витягу з особової справи (послужного списку) цього військовослужбовця й облікової картки про склад його сім`ї, в яких він онуку членом своєї сім`ї не вказував.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що для призначення та виплати одноразової грошової допомоги разом з іншими документами подається витяг з особової справи (з послужного списку особової справи), облікової картки про склад сім`ї військовослужбовця. За відсутності відповідних даних у цьому витягу питання про можливі недоліки в організації роботи органів військового управління, допущені помилки в облікових документах тощо можуть бути предметом розгляду та доказування саме в адміністративній справі, зокрема, під час оскарження відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. Чинне законодавство не дає підстав для висновку про те, що факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця для цілей призначення та виплати одноразової грошової допомоги можна встановити на підставі рішення суду в позовному провадженні в спорі між заявником та повноважним органом військового управління в порядку цивільного судочинства.

Тому, на переконання колегії суддів, такий спір про право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги між онукою загиблого військовослужбовця та державою в особі компетентного суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду, як і їхній спір про право такої онуки на призначення пенсії у разі втрати годувальника. Інакше кажучи, встановлення відповідного факту є необхідним і можливим під час розгляду справи в суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій / бездіяльності) суб`єкта владних повноважень про (а) відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги чи (б) відмову у призначенні пенсії у разі втрати годувальника. У кожному з таких спорів онука має довести, що вона: 1) є членом сім`ї загиблого військовослужбовця; 2) не має працездатних батьків; 3) перебувала на утриманні цього військовослужбовця; 4) має право на отриманні пенсії у разі втрати годувальника.

В ухвалі зазначено, що у такому випадку факт перебування онуки як члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця на його утриманні є підставою адміністративного позову, а не його предметом. Цей юридично значимий факт як одна з фактичних підстав позову належить до предмета доказування та підлягає встановленню при вирішенні відповідного публічно-правового спору в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з приписом пункту 1 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів зауважила, що якщо після виникнення спору із суб`єктом владних повноважень, який відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги (або пенсії у разі втрати годувальника), заявляти будь-які вимоги за правилами цивільного судочинства (і ще й в окремому провадженні) означатиме розривати вирішення єдиного спору про право між судами різної юрисдикції; визнавати, що для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства потрібно «створити» преюдиційні факти у цивільному процесі. Тому не можна ініціювати судове провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним і допустимим.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду переконаний, що підхід, за яким допускається можливість встановлення певного юридичного факту у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги або пенсії у разі втрати годувальника, може мати наслідком створення юрисдикційних конфліктів між судами, які діють за правилами адміністративного та цивільного судочинства, у випадку подальшої відмови суб`єкта владних повноважень у призначенні одноразової грошової допомоги чи пенсії у разі втрати годувальника.

Водночас Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що у постанові від 78 січня 2024 року у справі № 737/39251/85 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Зазначила, що судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення такого факту, є загальний суд, який діє за правилами цивільного судочинства.

У зазначеній постанові, на переконання колегії суддів, Велика Палата Верховного Суду сформулювала загальний (універсальний) висновок, за змістом якого будь-який факт з метою призначення та виплати одноразової грошової допомогимає розглядатися в порядку цивільного судочинства в окремому провадженні, а також фактично виснувала, що між заявниками та державою в особі відповідного органу військового управління не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

В ухвалі зазначено, що такий підхід може мати негативні наслідки для вирішення спорів щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, оскільки всупереч чинному правовому регулюванню фактично створює передумови для можливості визнання права на призначення та виплату такої допомоги в безспірному порядку. Відповідне рішення суду, ухвалене в окремому провадженні, є обов'язковим (преюдиційним) як для органів військового управління, так і для адміністративного суду у справі про оскарження рішення відповідної комісії Міністерства оборони України, ухваленого після прийняття судового рішення про встановлення в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства відповідного факту. Крім того, встановлення в окремому провадженні факту перебування онуки на утриманні загиблого військовослужбовця слугуватиме підставою для призначення пенсії у разі втрати годувальника, хоча загальний суд не має повноважень вирішувати такі питання.

Підсумовуючи, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що без відступу від рнієщєжч, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 58 січня 2024 року у справі № 932/78631/39, шляхом його конкретизації з мотивів, наведених в ухвалі про передачу справи, він позбавлений можливості самостійно ухвалити остаточне рішення у цій справі, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 березня 2025 року, обґрунтованими й такими, що містять підстави для прийняття справи до провадження відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості встановлення судом в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства факту перебування особи на утриманні військовослужбовця з метою подальшого оформлення одноразової грошової допомоги у контексті раніше сформульованих Великою Палатою Верховного Суду висновків у постанові від 68 січня 2024 року у справі № 136/95766/64.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що факт перебування особи на утриманні військовослужбовця, про встановлення якого просить заявниця у цій справі, та факт проживання військовослужбовця однією сім`єю без реєстрації шлюбу з іншою особою, який був предметом дослідження судами у справі № 948/77793/97, не є тотожними.

Водночас колегія суддів в ухвалі про передачу справи № 891/06970/01 на розгляд Великої Палати Верховного Суду посилається на те, що висновки щодо підсудності судам цивільної юрисдикції питання встановлення юридичних фактів, сформульовані у справі № 914/61038/60, сприймаються судами як універсальні та застосовні до всіх фактів, які можуть бути передумовою для виплати одноразової грошової допомоги внаслідок смерті військовослужбовця, незалежно від яєсз, чи передбачено законом інший (не судовий) порядок підтвердження відповідного факту, та від еійж, чи отримував заявник відмову в призначенні бажаної виплати до звернення до суду з заявою про встановлення юридичного факту.

До того ж Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду порушує перед Великою Палатою Верховного Суду проблему визначення кола заінтересованих осіб (чи суб`єктного складу можливого спору про право) при вирішенні питання про встановлення юридичного факту, який є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, в контексті сформульованого у справі № 265/13282/68 висновку про те, що між заявниками та державою в особі відповідного органу військового управління не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки такий орган не є суб`єктом отримання зазначеної соціальної допомоги.

Наведені аргументи Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в ухвалі від 64 березня 2025 року, є істотними та належним чином обґрунтовують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 404 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Прийняти до розгляду справу № 498/64707/10ьє заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , заінтересована особа ? ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування особи на утриманні.