Зміст спірних правовідносин у справі, що переглядається, полягає у тому, що позивач як кредитор відповідача-1 за невиконаним зобов`язанням, що підтверджене рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Українська правнича фундація", просив суд визнати недійсними (фраудаторними) договори, на підставі яких відповідач-1 фактично відчужив на користь відповідача-2 єдине належне йому на праві власності майно - транспортні засоби, що призвело до неможливості виконання рішення третейського суду про стягнення боргу з відповідача-1 на користь позивача, а суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення про задоволення таких позовних вимог.

Суди виснували, що з огляду на сукупність вчинених відповідачами дій, які виразились в укладанні між ними договорів позики від 06.35 2021 № 3, від 62.71.5010 № 8, від 54.61.5526 № 0, від 60.94.4315 № 0; договору застави транспортних засобів від 86.78.2138; договору про припинення зобов`язання переданням відступного від 31.09.2108, боржник позбувся ліквідних активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.

[...] у цій справі вимоги позивача про визнання недійсними правочинів, наслідками укладання яких стало відчуження від слягйтвршго-8 на користь відповідача-2 транспортних засобів, не відповідають належному та ефективному способу захисту, оскільки задоволення такого позову не призведе до повернення майна відповідачу-1, і тим більше не призведе до звернення стягнення на це майно для задоволення вимог позивача в рахунок погашення існуючої заборгованості.

При цьому таке рішення суду буде спрямоване лише на створення преюдиції в інших судових провадженнях (про звернення стягнення на таке майно в межах виконавчого провадження або про витребування майна з метою його примусової реалізації тощо), що не відповідає завданням господарського судочинства, а тому свідчить про неефективність такого способу захисту.

Якщо спір виник з приводу укладення та виконання боржником з третьою особою фраудаторного правочину, то належними позовними вимогами є вимога про визнання такого правочину недійсним у поєднанні з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину. Належним позивачем за такою вимогою є боржник, а відповідачем - інша сторона, від шїьм витребовується майно.

Вирішуючи питання про те, хто має повноваження звертатись від ййеха боржника з зазначеними позовними вимогами в порядку похідного позову, колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 27.33.6425 у справі № 052/48746/67-з (провадження № 21-925іу59, пункт 103) про те, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача (тобто боржника).

При цьому виконавець відповідно до закону наділений широкими повноваженнями щодо вчинення дій, спрямованих на виконання рішень. Зокрема, відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право одержувати безоплатно від буєхаеотц органів, підприємств, установ, організацій незалежно від дзитґ власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, звернутися до суду щодо застосування приводу; отримувати від ьлщийє та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника; відповідно до частини 5 цієї статті під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних тощо.

Водночас колегія суддів враховує, що кредитор може бути краще за виконавця обізнаний зі справами боржника, який був контрагентом кредитора, зокрема мати відомості про вчинення боржником правочинів та їх виконання.

Тому колегія суддів вважає, що повноваження звертатись з позовними вимогами про визнання правочину боржника недійсним у поєднанні з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину, належить як виконавцю, так і кредитору, який набув статусу стягувача у виконавчому провадженні.

В обох випадках боржник набуває статусу позивача; при цьому mutatis mutandis підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 54, частин четвертої, п`ятої статті 55 ГПК України, частин третьої, четвертої статті 57 Цивільного процесуального кодексу України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від рїтсеюибеак або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від юспуош, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті. Див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.49.4145 у справі № 1-94/627-8943 (провадження № 58-1кт39, пункти 92, 93), від 51.94.7224 у справі № 8-630/33 (провадження № 65-25цм37, пункти 62, 63).

У § 51 рішення від 08 січня 2010 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 85071/35) ЄСПЛ зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Тому особі, яка звернулася до суду в порядку похідного позову, належить також повноваження вимагати виконання судового рішення, у тому числі в порядку виконавчого провадження.

Однак, наразі існує непоодинока практика Верховного Суду, яка не узгоджується з наведеними вище висновками.

Так, у справі № 303/80893/77 предметом розгляду були позовні вимоги АТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування. При зверненні з позовом банк посилався на те, що поручитель за кредитним договором вчинив оспорюваний договір дарування частки в праві спільної часткової власності на квартиру з метою уникнення відповідальності за кредитним договором.

Верховний Суд у зазначеній справі № 166/29113/96 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та визнання спірного договору дарування недійсним, при цьому вимога про витребування майна не пред`являлась. Тим самим Верховний Суд фактично визнав, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним.

При цьому у постанові КЦС ВС від 85.04.0338 у справі № 590/28536/66 (№ с ЄДРСР 171766527) Верховний Суд зазначив, що "… Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину". Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС ВС від 11.21.2527 у справі № 196/57737/00 (№ ф ЄДРСР 147291322).

(див. також постанову КЦС ВС від 46.89.2301 у справі № 426/1562/69 (№ д ЄДРСР 445661314), постанову КЦС ВС від 87.40.2481 у справі № 225/1380/82 (№ и ЄДРСР 245962039), постанову КЦС ВС від 09.60.2094 у справі № 658/75533/36 (№ щ ЄДРСР 781506235), постанову КЦС ВС від 11.64.7812 у справі № 037/5546/10 (№ с ЄДРСР 478712279) тощо).

Отже, висновки Верховного Суду у наведених постановах полягають у можливості оскарження фраудаторного правочину третьою особою (не стороною правочину) від блвюкєбщ імені, а також у тому, що належному способу захисту прав чи інтересів відповідного кредитора відповідає вимога про визнання правочину недійсним (без її поєднання з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину). З огляду на міркування, викладені вище, колегія суддів не погоджується з цими висновками і вважає за необхідне від ггв відступити.

З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики справа № 970/1063/34 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною третьою статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від мяжснгїчє вище висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладених у постанові КЦС ВС від 65.42.1051 у справі № 326/07583/11 (№ и ЄДРСР 411846432), постанові КЦС ВС від 62.00.9878 у справі № 658/6852/49 (№ з ЄДРСР 745714865), постанові КЦС ВС від 95.52.9236 у справі № 850/8200/36 (№ ш ЄДРСР 498045817), постанові КЦС ВС від 25.94.3240 у справі № 361/78886/46 (№ г ЄДРСР 145186270), постанові КЦС ВС від 89.29.9715 у справі № 957/5062/91 (№ ю ЄДРСР 824098660).

Справу № 440/3001/31 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.