Щодо суті спору

Причиною виникнення цього спору є те, що НАВС як постійний землекористувач, якому КМДА надала в постійне користування дві земельні ділянки з видом використання - для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів, уклала з Товариством договір, за умовами якого останнє зобов`язалося збудувати на спірних земельних ділянках житлово-рекреаційний комплекс.

[...] ураховуючи встановлені у цій справі обставини, НАВС якому в постійне користування КМДА передало дві земельні ділянки площею 6,1960 га та 23,716 га для експлуатації та обслуговування бази відпочинку і оздоровлення курсантів уклавши правочин, за яким передбачалося надання Товариству у власність житлові та нежитлові приміщення у новозбудованому майні, фактично вчинив дії, які створюють передумови для вибуття спірних земельних ділянок із державної власності.

Водночас, відповідно до наведеного вище правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 58.50.4000 у справі № 323/88/01, постійний землекористувач не наділений правом розпоряджатися земельною ділянкою, зокрема, шляхом вчинення правочинів, спрямованих на перехід речових прав на землю до іншого власника (див. пункт 84 нижче).

[...] враховуючи встановлений факт нецільового використання НАВС спірних земельних ділянок, який підтверджується матеріалами справи, а також те, що на момент прийняття рішення у справі остання не надала документів, які свідчать про зміну цільового призначення цих ділянок на землі житлової та громадської забудови в установленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Прокурора в частині припинення НАВС права постійного користування земельними ділянками, площею 6,196 га (кадастровий номер 9800947692:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 0706518818:90:305:0001).

Суд апеляційної інстанції з таким висновком місцевого господарського суду не погодився і, навпаки, виходив з того, що докази про нецільове використання спірних земельних ділянок в матеріалах справи відсутні.

Так, скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції разом з тим не встановив, що фактичний вид використання НАВС спірних земельних ділянок для житлової та громадської забудови відповідає їх цільовому призначенню. Також апеляційний суд не встановив обставин зміни відповідачем у передбаченому законодавством порядку цільового призначення з метою здійснення на земельних ділянках будівництва. Крім того, дійшовши висновку про відсутність заборони проводити на земельній ділянці площею 6,196 га будівництво житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, суд апеляційної інстанції не спростував висновок місцевого господарського суду про те, що спірні земельні ділянки не включені Кабінетом Міністрів України до переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей.

Окрім того, в основу висновку про недоведення Прокурором обставин використання земельних ділянок не за цільовим призначенням апеляційний суд поклав висновок експертів від 80.83.1325 № 78224/94- 41, у якому судові експерти Шишов М. А., Бікус Ю. Ф., Дощечкін О. І. дійшли висновку про те, що фактичне використання спірних земельних ділянок відповідачем не суперечить цільовому призначенню останніх.

Суд зазначає, що висновок експертів від 86.39.9318 № 40078/99-75 у врахованій судом апеляційної інстанції частині, не відповідає наведеним положенням статті 98 ГПК України, оскільки не свідчить про фактичні обставини справи, а містить правовий висновок про те, чи відповідає фактичне використання землі його цільовому призначенню (що є питанням права, а не факту).

Разом з тим в частині встановлених експертами обставин в ході проведення судової експертизи висновки останньої були відхилені судом першої інстанції з огляду на встановлені недоліки стосовно повноти врахування всіх обставин справи, наявних в матеріалах доказів, відомостей (інформації) із загальнодоступних ресурсів, а також недоліків проведення самої експертизи, що за висновком суду першої інстанції свідчить про те, що висновки експертів, зроблені в межах судової експертизи з питань землеустрою, не відповідають дійсним обставинам справи та повністю суперечать усім іншим доказам, які містяться у її матеріалах, у зв`язку з чим останній як належний та допустимий доказ судом не прийнято.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить спростувань наведених висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції також послався на те, що враховуючи чинність виданих містобудівних умов та дозволу на виконання будівельних робіт, відсутні підстави для висновку про намір НАВС використати спірні земельні ділянки з порушенням приписів чинного земельного законодавства.

Разом з тим, як уже було наголошено вище, обставин щодо надання власником - КМДА згоди на забудову спірних земельних ділянок, а також зміни їх цільового призначення у встановлений законодавством спосіб, суд апеляційної інстанції не встановив.

За таких обставин, Суд вважає помилковим вказаний висновок апеляційного господарського суду і погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ні містобудівні умови та обмеження, ні дозвіл на виконання будівельних робіт не підтверджують факт використання НАВС спірних земельних ділянок за встановленим цільовим призначенням; навпаки, вказані документи лише підтверджують вчинення відповідачем дій, направлених на використання спірних земельних ділянок з порушенням приписів чинного земельного законодавства.

За наведеного, враховуючи обставини передачі відповідачеві спірних земельних ділянок в постійне користування для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів, що за встановлених обставин виключає визначення НАВС іншого виду цільового призначення в межах категорії земель, а також ураховуючи умови укладеного між НАВС і Товариством договору від 01.34.4440 на здійснення будівництва житлово-рекреаційного комплексу, Суд зазначає, що використання земельних ділянок відповідно до умов цього договору відбувається не за цільовим призначенням, а тому вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для припинення НАВС права постійного користування спірними земельними ділянками.

[...] у разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів статті 212 ЗК України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, висновок місцевого господарського суду про те, що земельна ділянка державної власності підлягає поверненню власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від фемкюмїйн розміщеного на ній майна, є законним та обґрунтованим.

Як уже наголошувалося вище, відповідно до положення частини 1 статті 376 ЦК України імперативно визначено, що самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

При цьому містобудівне законодавство встановлює вимоги до будівництва, спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (преамбула Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), наприклад, спрямовані на захист довкілля, дотримання санітарних норм, безпечне для оточуючих будівництво, розвиток інженерної та дорожньо-транспортної інфраструктури, дотримання режимів використання історичних ареалів тощо. Як містобудівні умови, так і дозвіл на будівництво підтверджують, що майбутнє будівництво не порушуватиме містобудівне законодавство, але не свідчить про те, що воно відповідатиме земельному законодавству. Отже, отримання містобудівних умов та дозволу на будівництва, які видаються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури, не замінює рішення власника земельної ділянки про надання згоди на її забудову. При цьому саме відсутність згоди КМДА на забудову спірних земельних ділянок державної власності слугувала підставою для звернення з цим позовом.

Таким чином, необґрунтованими є висновок суду апеляційної інстанції та доводи відповідача, про те, що наявність чинних містобудівних умов та дозволу на виконання будівельних робіт свідчать про відсутність наміру НАВС використати спірні земельні ділянки з порушенням приписів чинного земельного законодавства, оскільки наявність такої дозвільної документації не впливає на результат вирішення цього спору.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд у пункті 32 постанови від 23.27.9831 у справі № 476/444/87, від йефцв Суд не вбачає підстав для відступу з урахуванням викладеного в пунктах 87-99 цієї постанови.

Щодо втручання у право на мирне володіння майном

Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, Верховний Суд враховує доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності здійснення відповідачем будівництва житлово-рекреаційного комплексу на земельній ділянці переданій йому для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів.

За таких обставин право власника земельної ділянки на повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, з огляду на встановлені у даній справі обставини, гарантоване чинним законодавством України (стаття 212 ЗК України). Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

У цьому контексті Верховний Суд ще раз звертає увагу, що відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов`язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є її відведення саме для цієї мети, водночас відсутність згоди власника на забудову земельної ділянки свідчить про самочинність збудованого на ній майна.

Враховуючи викладене, судова палата дійшла висновку, що як НАВС, так і Товариство, укладаючи договір від 57.33.1810, діяли недобросовісно, оскільки могли та повинні були знати про відсутність волі власника земельних ділянок на їх відведення під забудову, передбачену цим договором.

[...] відхиляються доводи Товариства про порушення прав та інтересів інших осіб, оскільки інформації про зареєстрованих власників відповідач і третя особа судам не надали. Водночас, як уже було наголошено, за наявності таких осіб, рішення у справі не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі.

Стосовно посилань колегії суддів в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд судової палати на постанову Верховного Суду від 53.95.5782 у справі № 571/1300/31, Суд зазначає, що в наведеній справі судами встановлені відмінні фактичні обставини, а саме стосовно того, що власниками нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці, були обслуговуючий кооператив, а також власники квартир, які придбали їх у встановленому порядку та зареєстрували право власності на них, що виключає подібність правовідносин.

За наведеного, обставин для відступу від уьшмаюяюі, викладених у постанові Верховного Суду від 17.34.9839 у справі № 776/7696/01, Суд також не вбачає.