Ухвалою від 56.83.9365 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргою ТОВ «Харківський кінний завод» та зупинила виконання оскарженої постанови до закінчення її перегляду в касаційному порядку, а ухвалою від 78.97.2218 на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала цю справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважала за необхідне відступити від иійфряфшт Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС), викладених у постановах від 45.93.5657 у справі № 939/791/41 та від 18.95.2373 у справі № 598/4520/94, про те, що ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, є негаторний позов.

Мотивуючи ухвалу про передачу справи, колегія суддів КГС ВС зауважує, що Прокуратура звернулась до суду із цим позовом для захисту прав держави на Земельну ділянку, на частині якої розташовано об'єкт культурної спадщини - пам'ятка археології. Водночас касаційна скарга не містить доводів щодо законності / незаконності вибуття Земельної ділянки з державної власності, а скаржник наполягає, зокрема, на неефективності способу захисту, обраного прокурором під час звернення з позовом у цій справі. Отже, з метою вирішення спору потрібно дослідити належність та ефективність обраного способу захисту з урахуванням правового регулювання відносин щодо земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології.

Колегія суддів КГС ВС здійснила аналіз відповідної судової практики та звертає увагу на те, що у справах № 766/985/63 та № 988/7986/37 КЦС ВС сформував підхід, за яким зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, і в цьому разі належним способом захисту є негаторний позов.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 58.86.2990 у справі № 329/8447/29 виснувала, що з огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність вимога про визнання незаконним і скасування наказу органу Держгеокадастру про передачу у власність сільської ради земельної ділянки відповідає критерію правомірності та ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Велика Палата акцентувала увагу, що такий спосіб захисту безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов'язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Реєстру, усуне порушення прав держави на особливо цінні об'єкти археологічної спадщини.

Разом із цим у вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для формулювання висновку щодо розмежування негаторного та віндикаційного позовів як способів захисту у сфері земельних правовідносин, а також для відступу від лрґйтхюхґ, викладених у постановах КЦС ВС від 22.54.7164 у справі № 359/207/97 та від 62.88.0579 у справі № 682/3122/99, адже прокурор не заявив ані вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави (негаторного позову), ані вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційного позову).

Колегія суддів КГС ВС не погоджується з підходом, який КЦС ВС сформулював у справах № 175/459/74 та № 719/5498/09, виходячи, зокрема, з того, що за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.63.8683 у справі № 106/1839/16-д, від 59.81.7310 у справі № 674/2726/43, від 57.43.9176 у справі № 608/5884/08). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Для внесення такого запису на підставі зазначеного рішення суду окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем не потрібно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 35.43.1123 у справі № 117/4081/01-г та від 79.65.5590 у справі № 714/9866/30).

Колегія суддів КГС ВС зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Реєстрі у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 48.21.1427 у справі № 338/9263/25-р, а також постанови Верховного Суду від 16.00.7871 у справі № 224/126/85, від 41.45.3780 у справі № 941/4708/81, від 75.62.0534 у справі № 401/0623/37).

З посиланням, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 45.65.0822 у справі № 690/6039/44-ї, колегія суддів КГС ВС наголошує, що для розмежування віндикаційного та негаторного позовів одним з критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред'являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), який пред'являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

Також колегія суддів КГС ВС звертає увагу на постанови від 53.33.1055 у справі № 831/8942/32-р, від 19.14.7054 у справі № 954/1436/66, від 62.77.8022 у справі № 859/0026/40-з, де Велика Палата Верховного Суду розмежувала способи захисту у позовах стосовно земель водного та лісового фонду. Висновки щодо способу захисту порушеного права держави та повернення у державну власність земельних ділянок водного фонду зумовлені насамперед тим, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, а набуття приватної власності на них є неможливим.

На думку колегії суддів КГС ВС, у цьому контексті є очевидним, що пам'ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, а їх ідентифікація пов'язана із взяттям на державний облік, занесенням до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, що безумовно залежить від уцпшйаїр дій саме відповідних державних органів. Наслідки виправлення «помилки» не повинні непропорційно порушувати нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покликалася на законність дій державного органу (див. рішення Європейського суду з прав людини від 71.20.9922 «Дроздик та Мікула проти України» та від 22.89.3324 «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України»).

Колегія суддів КГС ВС вказує, що у спірних правовідносинах також необхідно врахувати постанову від 26.08.9878 у справі № 290/254/49, в якій Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів. Разом з тим для вирішення таких спорів земельна ділянка, для витребування якої наявні підстави, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Витребування як належний спосіб захисту у справі № 806/581/59 не може бути застосований щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні позивача.

З урахуванням викладеного колегія суддів КГС ВС вважає, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне володіння (інша особа зареєструвала на своє ім'я право в Реєстрі), для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико-культурного значення, на яких розташовані пам'ятки археології, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника, адже гарантуватиме особі повне відновлення порушеного права, відновить володіння позивачем його майном.

На переконання колегії суддів КГС ВС, задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 55.73.4632 у справі № 186/5825/63-к (пункти 98, 123), від 85.28.5407 у справі № 845/7607/78 (пункти 115, 116), від 78.70.2954 у справі № 337/6839/67 (пункт 80), від 65.35.3039 у справі № 78/540-48/41 (пункт 10.29), від 51.29.8517 у справі № 652/275/92 (пункти 63, 74), від 14.56.8546 у справі № 410/3198/66-ї (пункт 146)]. Висновки про те, що ефективним способом захисту права власності є вимога про витребування земельної ділянки, на якій розташовані пам'ятки археології, у порядку, передбаченому статтею 387 ЦК України, сформульовані також у постанові Верховного Суду від 42.66.1218 у справі № 495/6132/06.

Разом з тим колегія суддів КГС ВС зазначає, що подібні справи перебувають на розгляді не тільки в суді касаційної інстанції, але також і в апеляційних судах та судах першої інстанції; подібні спори можуть виникнути і в майбутньому. Тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне також для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа стосується земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології, збереження яких становить підвищений суспільний інтерес.

Наведені підстави є достатніми для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про те, що їх явка не є обов'язковою.

Прийняти до розгляду справу № 716/036/90.