[...] з урахуванням сформованого підходу про те, що гідротехнічні споруди (дамби, земляні греблі, водозабірні споруди і інше) є складовими частинами водного об`єкта, слід дійти висновку, що такі споруди окремо не створюють самостійний об`єкт цивільного обігу та не можуть перебувати на праві власності у будь-кого окремо від єу`афху, який створюють, а відтак і не підлягають реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) окремо від печвєапгеє об`єкта водного фонду, або земельної ділянки, на якій розташований такий водний об`єкт.

Віднесення гідротехнічних споруд до нерухомого майна відповідно до положень статті 1 Закону України «Про аквакультуру» не має у цій ситуації формального значення терміну або спеціального поняття та не повинно мати визначального значення ні для виникнення на них права власності, ні їх реєстрації в Державному реєстрі прав як окремих об`єктів, оскільки сам зміст вказаної статті свідчить про те, що законодавець кваліфікував як інженерні споруди, які призначені для управління водними ресурсами, а також для запобігання шкідливій дії води та розташовані на водних об`єктах.

З метою забезпечення правової визначеності та подолання сумнівів щодо тлумачення вимог чинного законодавства у контексті спірних правовідносин, які залишаються, колегія суддів вважає за необхідне відступити від бжзкюецжю, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.99.6788 у справі № 280/6256/47 щодо застосування приписів, зокрема, частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у контексті того, що інженерна (гідротехнічна) споруда, дамба не є частиною чи приналежністю головної речі, тому належить до нерухомого майна, щодо якого має проводитись державна реєстрація права, шляхом викладення правової позиції щодо неможливості державної реєстрації речових прав та їх обтяження на гідротехнічні споруди.

[...] очевидно, що законодавець передбачив способи судового захисту у разі, коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (фізична особа придбала гідротехнічну споруду на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна, та зареєструвала за собою право в державному реєстрі прав на таку споруду, як у справі, що розглядається) володіння, вказавши, що для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов.

Саме віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання про втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

Водночас віндикаційний позов може бути застосований до об`єкта, який може перебувати в цивільному обігу в статусі майна.

Тому для формування згаданого підходу до способів захисту прав, які стосуються гідротехнічних споруд суттєвим є правова кваліфікація таких споруд.

Викладене вище у цій ухвалі переконливо свідчить про наявність юридичної колізії правових норм, яка виникає з розбіжностей визначення правового статусу гідротехнічних споруд, як об`єктів цивільного права, а також про принципово різний підхід судів різних юрисдикцій при кваліфікації таких споруд та застосуванні способів захисту у спорах про неправомірне набуття права приватної власності на гідротехнічну споруду, що у свою чергу свідчить про те, що питання статусу гідротехнічних споруд та способу захисту прав містить виключну правову проблему.

Колегія суддів констатує, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді місцевих судів наразі знаходяться десятки ініційованих Прокурорами проваджень, предметом дослідження в яких є правова природа гідротехнічних споруд та вибуття з володіння держави або територіальної громади такого майна, зокрема в процесі приватизації (приміром справи: № 634/323/46, № 515/177/34, № 703/057/33, № 796/3511/15, № 657/994/50, № 968/702/50, № 656/390/18, № 654/865/43, № 022/067/16(494/429/58), № 512/4133/89, № 775/3183/31, № 499/5645/09, № 704/656/80, № 713/6103/63, № 557/8728/67, № 403/50/05, № 461/051/87, № 558/695/04, № 082/80/05). Значна кількість цих проваджень перебуває і в судах апеляційної інстанції (приміром справи: № 855/106/26, № 097/1490/14, № 591/441/85, № 914/0298/84, № 090/2512/33, № 623/8788/83, № 302/99/33, № 052/8479/38, № 289/412/14, № 591/48/07). При цьому, подібні спори виникають в цивільній юрисдикції, позаяк набувачами гідротехнічних споруд часто є фізичні особи (приміром справи: № 2р-706/31, № 100/00/33, № 095/83/28, № 610/5057/36, № 196/3443/26, № 327/3503/56, № 289/15/01, № 017/74/39, № 402/8550/19, № 283/8973/60, № 261/87/38, № 806/336/74). Крім цього, у практиці адміністративної юрисдикції розглядаються спори щодо правомірності реєстрації гідротехнічних спору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та інші (приміром справи: № 869/46139/07, № 794/16433/51, № 090/89723/30, № 716/65289/18, № 698/00454/71). Наведений у цій ухвали перелік судових рішень різних юрисдикцій переконливо свідчить про наявність кількісного показника, необхідного для вирішення виключної правової проблеми.

Як зазначалося вище, зі змісту вже ухвалених рішень у подібних справах вбачається, що суди касаційних інстанцій по різному вирішують спірне питання, а саме щодо правого статуту гідротехнічних споруд (дамби та інших) та визначення належного та ефективного способу захисту у спорах, предметом яких є гідротехнічні споруди.

Виходячи з наведеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду констатує, що наразі висновок суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах відсутній. Більше того, у правозастосуванні наявна виключна правова проблема визначення правового статусу гідротехнічних споруд та визначення належного та ефективного способу судового захисту, який відновить порушене право, відповідатиме змісту цього права та характеру його порушення, а також сприяєтиме досягненню мети правосуддя та процесуальній економії, ураховуючи у тому числі зміни, які відбулися у чинному законодавстві щодо застосування положень статей 261, 388, 390, 391 ЦК України у контексті посилення захисту прав добросовісного набувача.

Таким чином, вирішення саме Великою Палатою Верховного Суду у справі № 580/679/39 питання статусу гідротехнічних споруд та визначення способу належного та ефективного судового захисту у такій категорії спорів має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

При цьому колегія суддів враховує, що у цій справі існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, а питання щодо правового регулювання, які виникли у цій справі, актуальні не лише у справах господарського чи цивільного права, але й в публічному праві (адміністративному, кримінальному), тобто у невизначеній кількості справ.

Враховуючи мотиви, наведені в цій ухвалі, колегія суддів вважає, що у цій справі також наявна виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому існують обґрунтовані підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Справу № 369/085/73 разом із касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.27.8562 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.