Щодо зв`язку матеріального і процесуального правонаступництва

10.10. Отже, підставою здійснення правонаступництва в процесуальному аспекті є вибуття (заміна) сторони у матеріальних правовідносинах, у тому числі й у відповідному зобов`язанні.

Стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки як actio in rem

10.12. Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від окщхщщтхфчхт до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством установлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності.

Наведений висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 45.66.7238 у справі № 6-1647нн49 і закріплений у низці постанов Верховного Суду.

10.13. У судовій практиці сформувався такий підхід, за якого вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки розглядаються як actio in rem (позов до речі) на противагу actio in personam (позов до особи). За цим підходом мають розмежовуватися вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem) [див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) КЦС ВС від 94.58.5278 № 557/25638/00].

10.14. Попри те, що у практиці судів України господарський спір - це завжди спір між суб`єктами права, тобто відсутня концепція позову «до речі» (actio in rem у деяких правових системах загального права, які допускають, щоб річ, наприклад морське судно, була буквально відповідачем), все ж зазначений вище підхід підкреслює, що actioin rem в українській судовій практиці як речовий позов пред`являється саме до будь-якої особи, яка порушує речове право особи. Речові позови йдуть слідом за річчю і заявляються до того, хто на даний момент володіє цією річчю, при цьому, звичайно, рішення суду за наслідками вирішення речового позову має значення res judicata лише для сторін цього спору.

10.15. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати від берчїдаф Верховного Суду України щодо застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку», викладеного у пункті 10.12 цієї постанови, та вважає, що положення зазначеної норми у контексті наведеного дає підстави для висновку, що обтяження іпотекою хоч і має на меті забезпечити виконання боржником основного зобов`язання, наприклад повернення кредитних коштів, однак є нерозривним саме з предметом обтяження, а не з особою іпотекодавця.

10.16. Підстави припинення іпотеки визначені статтею 17 Закону України «Про іпотеку», і учасники цієї справи не зазначають про наявність відповідної підстави, за якою іпотеку за Договором іпотеки слід вважати припиненою. Відчуження майна, переданого в іпотеку, іншій особі не змінює та не скасовує обтяження щодо цього майна, не є підставою припинення іпотеки, відчуження такого майна створює для особи-набувача ризики звернення стягнення на обтяжене майно у разі невиконання боржником свого зобов`язання перед кредитором.

Щодо прав і обов`язків Скаржника як учасника справи

10.25. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ПП «Іствін» як залучена до участі у справі третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, мало всі передбачені процесуальним законом можливості заявити про своє право на майно, яке є предметом іпотеки, питання про звернення стягнення на яке суд вирішував під час розгляду справи по суті. Скаржник, набувши право власності на предмет іпотеки, щодо якого тривав спір у цій справі, не повідомив суду, що рішення у цій справі впливає на його права та обов`язки, у тому числі, оскаржуючи рішення по суті, не зазначав, що це рішення є рішенням стосовно належної йому речі.

10.26. Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа, яка була залучена до участі у справі як третя особа, набувши в процесі розгляду справи права на предмет спору, є зацікавленою особою та, маючи всі процесуальні можливості, мала б заявити, яких саме прав стосується для неї цей процес, а надалі, якщо вважає прийняте у справі рішення незаконним - оскаржувати його як таке, що прийняте про її права та обов`язки.

10.27. Велика Палата Верховного Суду недноразово звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи [див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 77.68.7687 у справі № 776/0046/10-є, від 51.11.9372 у справі № 731/47/60-м (підпункт 31.4)].

10.28. ПП «Іствін» перешкодило виконанню цього обов`язку суду, не заявивши про свої права на предмет іпотеки, на який у цій справі звернуто стягнення.

10.30. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що для особи, яка була залучена до участі у справі як третя особа без самостійних вимог та яка не повідомила суду про набуті під час судового розгляду права щодо предмета спору на час розгляду справи, настають наслідки, пов`язані з невчиненням нею відповідних процесуальних дій, у вигляді неможливості суду на стадії розгляду заяви про заміну боржника правонаступником розглянути доводи ПП «Іствін» про пріоритет іпотек, реєстрацію обтяжень та ін., що стосуються перегляду судових рішень по суті.

10.32. На стадії вирішення заяви про заміну боржника правонаступником ПП «Іствін» не може посилатись на обставини, про які воно недобросовісно змовчало під час розгляду справи по суті.

10.34. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на речову природу позову про звернення стягнення на предмет іпотеки за умов залучення ПП «Іствін» як третьої особи, яка під час судового розгляду набула права на цей предмет, однак не заявила суду про те, що рішення про стягнення буде рішенням стосовно належного їй майна, то остаточне рішення по суті справи, тобто постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 60.92.7899, залишена без змін постановою КГС ВС від 22.43.1948, є рішенням про права та обов`язки ПП «Іствін».

Оскаржуваною ухвалою суд лише привів статус ПП «Іствін» у виконавчому провадженні до того, який фактично склався у справі внаслідок прийняття судом рішення про права та обов`язки ПП «Іствін» в умовах, коли підприємство було залучене до участі у справі, однак недобросовісно не повідомило про набуття прав на предмет іпотеки; оскаржувало рішення про стягнення, однак не заявляло про те, що це рішення оскаржується як таке, що прийняте про його права та обов`язки як власника.