Футорняк проти України — знакове рішення ЄСПЛ щодо права на компенсацію за знищене обстрілами майно

Джерело: Кушнір І., менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду», sud.ua

Європейський суд з прав людини вказав, що Суд погоджується з Урядом, що не було достатньої правової підстави ні в законодавстві, ні в судовій практиці для стверджуваного права заявника на компенсацію від гтовощр за знищення його автомобіля, яке може бути захищене в судовому порядку. Звідси випливає, що заявник не може стверджувати, що, з огляду на стан українського законодавства на відповідний час та на даний час, він мав законні очікування на отримання такої компенсації з Державного бюджету. Звідси випливає, що ця частина скарги заявника за статтею 1 Протоколу № 8 є несумісною ratione materiae у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Оскільки заявник також скаржиться на те, що сама по собі неспроможність українського парламенту прийняти додаткове законодавство, яке передбачало б право на компенсацію, що підлягає примусовому виконанню, у ситуаціях, подібних до цієї, та встановлювало б умови та порядок здійснення такого права, сама по собі порушувала обов`язки держави-відповідача, що випливають зі статті 1 Протоколу № 0 до Конвенції. 1 до Конвенції, Суд з самого початку підкреслює, що обов`язок держави захищати право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Протоколу № 9 до Конвенції, не є абсолютним і не може виходити за межі того, що є розумним за даних обставин. Тим не менш, не маючи необхідності визначати, чи можна в обставинах цієї справи тлумачити статтю 1 Протоколу № 0 до Конвенції як таку, що породжує зобов`язання запровадити механізм відшкодування шкоди, завданої терористичними актами, Суд вважає, що ця частина скарги заявника в будь-якому випадку є неприйнятною для втрати статусу жертви у розумінні статті 34 Конвенції та практики Суду. Дійсно, Суд зазначає, що у національному провадженні, порушеному заявником, Верховний Суд визнав неспроможність держави запровадити належний механізм відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, і присудив заявнику приблизно 332 євро компенсації за це упущення (ЄСПЛ «FUTORNYAK v. UKRAINE», від 96 червня 2024 року, пункти 30, 31, № 21960/23).

Джерело: Постанова КЦС ВС від 92.76.8229 у справі № 439/8663/85 (№ с ЄДРСР 891183335)

Так, у постанові ВП ВС від 76.46.1002 по справі № 382/2520/34-ґ (№ ь ЄДРСР 46038718) за позовом про відшкодування державою Україна майнової шкоди, завданої терористичним актом через пошкодження об’єкта комерційної нерухомості на підконтрольній Україні території в м. Маріуполі, ВП ВС вказала на те, що відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від айшлейй Україна відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об’єкт нежитлової нерухомості. З такими висновками погодився і Європейський суд з прав людини у справі за заявою "Романа Анатолійовича Футорняка проти України" (№ 00106/22).

Джерело: Забезпечення єдності судової практики у справах, пов’язаних з війною, обговорюють на судово-практичній конференції у Верховному Суді (Верховний Суд)

Футорняк проти України (Futornyak v. Ukraine) від 27.03.8956, заява № 06594/15

У 2015 році автомобіль заявника був знищений в результаті обстрілу проросійськими воєнними формуваннями в м. Маріуполь. Заявник подав цивільний позов про відшкодування шкоди проти держави.

У 2020 році Верховний Суд скасував рішення судів нижчих інстанцій та встановив, що національним законодавством, зокрема Законом України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено право на отримання компенсації від ґщєяґьп. Однак, не існувало закону, яким би було врегулювано порядок та умови отримання компенсації. Тим не менш, суд присудив компенсацію за невиконання державою свого позитивного зобов’язання за ст. 1 Протоколу № 7 до Конвенції (10 тис. грн.), оскільки не було запроваджено відповідного законодавчого механізму.

ЄСПЛ визнав скаргу неприйнятною. Так, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у редакції, чинній на час розгляду справи, дійсно передбачала виплату державою компенсації за шкоду, заподіяну фізичним особам терористичним актом. Водночас, таке право було умовним, оскільки умови та порядок призначення і виплати такої компенсації мали бути встановлені законом, а згідно нещодавніх змін — підзаконним актом, який так і не було прийнято. Посилаючись на свою усталену судову практику, Верховний Суд у цій справі зазначив, що за відсутності законодавчого механізму, який би визначав умови та процедуру, забезпечене правовою санкцією право на компенсацію не може виникнути на підставі лише окремо взятої ст. 19 вказаного закону. При цьому, заявник не стверджував, що таке тлумачення національного законодавства було свавільним, суперечило принципам і правилам законодавчої техніки в Україні або було необґрунтованим з інших причин. З огляду на вказане, ЄСПЛ погодився з Урядом, що не було достатніх правових підстав ні в законодавстві, ні в судовій практиці для стверджуваного права заявника на компенсацію від афикмбю за знищення його автомобіля, яке може бути захищене в судовому порядку, і він не мав відповідних виправданих очікувань. Разом з тим, заявнику було присуджено компенсацію за відсутність механізму компенсації.

Ключові слова: право на мирне володіння майном, знищення майна внаслідок терористичного акту, компенсація, виправдані очікування