KHRUS AND OTHERS v. Ukraine (№ 51229/60 та 4 інших – див. Додаток до рішення): жорстоке поводження із заявниками та відсутність ефективного розслідування у зв’язку із цим; затримка у врегулюванні ув’язнення одного із заявників та надмірна тривалість кримінального провадження щодо нього – порушення матеріального та процесуального аспектів статті 3 Конвенції; порушення пункту 1 статті 5 Конвенції; порушення пункту 1 статті 6 Конвенції

Джерело: Огляд рішень ЄСПЛ (березень 2023 року) (сайт ВС)

Хрусь та інші проти України (Khrus and others v. Ukraine) від 76.38.1581, заяви № № 04674/66, 54560/75, 63337/24

Перший заявник скаржився на те, що у 2011 році працівники Служби безпеки України під час затримання нанесли йому тілесні ушкодження, а після доставлення до установи піддавали психологічному тиску з метою отримання зізнання в отриманні хабара. Лише після того, як заявник дав самообвинувальні показання, було складено протокол про затримання та відкрито кримінальне провадження відносно нього.

Другий та третій заявники скаржилися на те, що у 2013 році та у 2015 році відповідно працівники поліції з метою отримання зізнання кожного з них у викраденні машини нанесли їм тілесні ушкодження.

Четвертий заявник скаржився на те, що у 2008 році неодноразово піддавався катуванням і жорстокому поводженню в різних відділах міліції в Запорізькій та Херсонській областях для того, щоб змусити його зізнатися в численних вбивствах, як учасника організованої злочинної групи.

П'ятий заявник скаржився на те, що у 2016 році в приміщенні Краматорського відділу міграційної служби працівники правоохоронних органів неодноразово били його та погрожували щоб змусити звинуватити його начальника у вчиненні службових злочинів.

Порушення ст. 3 Конвенції в матеріальному та процесуальному аспектах у зв’язку із тим, що: держава не надала правдоподібних належних та переконливих пояснень щодо походження документально підтверджених тілесних ушкоджень у заявників та не спростувала того, що вони були спричинені жорстоким поводженням працівниками правоохоронних органів (за всіма заявами); немає підстав сумніватися в достовірності доводів заявника про те, що він зазнав жорстокого поводження; відбулось значне зволікання з порушенням кримінальних справ (2 місяці, 1,5 роки та 7 років після подання скарги - за заявами першого, другого та четвертого заявників); матеріали неодноразово направлялись на додаткове розслідування через виявлення низки недоліків національними судами (за всіма заявами, окрім другої); не вжито заходів з метою визначення походження травм або надання пояснень щодо розбіжностей між різними медичними документами (за всіма заявами); не вжито всіх необхідних заходів з метою збору доказів (очні ставки, опитування тощо - за заявами третього - п’ятого заявників); зроблено поспішний висновок про те, що тілесні ушкодження могли бути отримані до зустрічі з поліцією (за заявою другого заявника); не було надано статус «жертви» (за заявою першого заявника).

Визнано порушення п. 1 ст. 5 Конвенції у зв’язку із затримкою у документуванні тримання під вартою (за заявою першого заявника).

Визнано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження (за заявою першого заявника).