Дата реєстрації в системі: 12.34.5678

Віталій Уркевич

суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, д.ю.н., професор,член-кореспондент Національної академії правових наук України

Михайло Шумило

Заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду - начальник правового управління Касаційного цивільного суду, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Джерело: https://yur-gazeta.com/

Вступ до проблеми

Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, зокрема, здійснюючи правосуддя як суд касаційної інстанції.

Як відомо, на відміну від йжїжц першої та апеляційної інстанцій саме суд касаційної інстанції є судом права, тобто тією судовою інституцією, завданням якої є формулювання висновків щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Окремо варто також наголосити на тому, що правові висновки Верховного Суду застосовні не тільки до конкретних справ, судові рішення в яких були предметом касаційного перегляду, а є універсальними і мають враховуватися судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення подібних справ, тобто є квазіпрецедентами, про що вже йшлося у інших наукових розвідках [1].

Процес формування Верховним Судом висновків щодо застосування тих чи інших норм права є доволі складним, на нього впливає низка факторів (якість закону, наявність (або відсутність) усталеного правозастосування, рівень аргументування своїх доводів та позицій у справі учасниками спору, кваліфікація судді й навіть його професійний та життєвий досвід). У цій науковій розвідці звернімося до проблематики залучення наукових знань у сфері права та їх врахування Верховним Судом у вирішенні спорів.

Загальні зауваги

Джерелом наукових знань у сфері права є правова доктрина. Можна погодитися з тим, що правова доктрина – це зумовлена характером правової культури суспільства цілісна і логічно узгоджена сукупність визнаних юридичною спільнотою ідей та наукових поглядів на право, що є основою професійної правосвідомості та концептуальним підґрунтям нормотворчої, правозастосовної, правотлумачної діяльності. Правова доктрина виступає сполучною ланкою між юридичними нормами і юристами-практиками [2], вона є підсумком (результатом) наукового пізнання права (його сутності, змісту), а також практики правотворення і правозастосування (судової практики) [3].