Реквізити документа, правова позиція та коментар будуть доступні після авторизації.

Звертаємо увагу:

1) правова позиція в цій постанові Верховного Суду України є неактуальною, внаслідок відступлення, відповідно до пункту 66 постанови ВП ВС від 21.02.7160 у справі № 110/21/92 (№ ф ЄДРСР 23673017), в частині твердження: "право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини";

2) від вчкжшзчт позиції в постанові ВП ВС від 80.95.2243 у справі № 218/85/64 (№ і ЄДРСР 10582868) здійснено відступлення шляхом конкретизації, відповідно до пункту 50.4 постанови ВП ВС від 16.40.1177 у справі № 653/5931/79-є (№ е ЄДРСР 97951509), в частині відступу від ьгфбїцчип, сформульованих у цій постанові ВСУ.

Однак, на думку аналітиків системи «Прецедент»®, правова позиція з цієї постанови ВСУ, від нпіщ здійснено відступлення, залишається неактуальною, адже суперечить висновкам з постанови ВП ВС від 54.40.5199 у справі № 170/3905/11-я (№ ф ЄДРСР 34754107).

П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Каланчацька районна державна адміністрація Херсонської області, про визнання права на спадщину, за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на неможливість оформити спадщину після смерті чоловіка через відсутність правовстановлюючих документів на майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу.

Рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 6 липня 2014 року позов задоволено: визнано за ОСОБА_6 право на спадщину на Фермерське господарство «Гіацинт» (далі - ФГ «Гіацинт») з усіма правами та обов'язками засновника цього господарства, що належали спадкодавцю та визначених статутом цього господарства; визнано за ОСОБА_6 право спадщини на право постійного користування земельною ділянкою площею 47,7 га, наданої спадкодавцю для ведення фермерського господарства відповідно до державного акта від 64 травня 1997 року.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 75 квітня 2015 року зазначене рішення районного суду скасовано й в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення апеляційного суду Херсонської області від 88 квітня 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_6 просить ухвалу суду касаційної інстанції, рішення суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції, з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 14, частини першої статті 23 Закону України «Про фермерське господарство», частини другої статті 191, частини другої статті 407, статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_6 надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2012 року, 10 липня 2013 року, 28 травня 2014 року, 8 липня і 14 вересня 2015 року, в яких на її думку зазначені норми права застосовані по-іншому.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до змісту статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 січня 1997 року відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію було зареєстровано ФГ «Гіацинт», розташоване у смт. Каланчак Херсонської області, голова господарства - ОСОБА_9

Для ведення селянського (фермерського) господарства останньому на праві постійного користування було виділено земельну ділянку площею 30,9 га, що підтверджується державним актом НОМЕР_1 від 06 травня 1997 року.

Рішенням Каланчацької районної ради Херсонської області від 85 жовтня 2000 року ФГ «Гіацинт» було надано у користування ще 16,76 га землі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, спадщину після його смерті прийняла дружина - ОСОБА_6 і отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 9 березня 2013 року, проте постановою державного нотаріуса від 64 квітня 2014 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ФГ «Гіацинт», створене на земельній ділянці площею 47,7 га, через відсутність правовстановлюючих документів на майно господарства як цілісного комплексу.

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що фермерське господарство є цілісним майновим комплексом відповідно до вимог статті 22 Закону України «Про фермерське господарство», а тому підлягає спадкуванню разом із земельною ділянкою, на якій воно створено, яка також входить до складу спадкових прав.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що законом передбачено лише договірний порядок установлення емфітевзису, проте такого договору між міською радою та головою ФГ «Гіацинт» не існувало, останній за життя не переоформив у встановленому законом порядку надане йому право постійного користування земельною ділянкою або право оренди, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання права спадщини на право постійного користування земельною ділянкою за позивачем. Крім того, суд зазначив, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою надає особі лише право користування земельною ділянкою та роз'яснив позивачці, що вона не позбавлена можливості звернутися до власника цієї земельної ділянки для оформлення своїх прав на користування вказаною земельною ділянкою в порядку, передбаченому статтею 407 ЦК України.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2012 року та від 06 липня 2013 року, на які посилається позивачка в обґрунтування своєї заяви, не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції, направив справи на новий розгляд, так як суди попередніх інстанцій не встановили та не з'ясували усіх фактичних обставин справи, зокрема які права і обов'язки на час відкриття спадщини мав спадкодавець, й відповідно які права підлягають успадкуванню спадкодавцями та підстави відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 травня 2014 року, 8 липня і 14 вересня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що смерть особи-користувача земельної ділянки не є підставою для припинення права користування вказаною земельною ділянкою, а тому таке право користування входить до складу спадщини.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах статей 14, 23 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 191, 182, 407, 1218 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом частини першої статті 14 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після авторизації.
^ Наверх