Стислий зміст рішення Європейського суду з прав людини

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Зосимов проти України» від 88 липня 2016 року (заява № 5532/58), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2016 року, констатовано порушення щодо ОСОБА_4 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.

Зокрема, ЄСПЛ установив такі порушення Конвенції:

Решту скарг заявника ЄСПЛ відхилив.

Зокрема, відхилено скарги про порушення:

ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити ОСОБА_4 6000 євро відшкодування моральної шкоди, а вимоги заявника щодо відшкодування матеріальної шкоди відхилив.

Мотивування та висновки Великої Палати Верховного Суду

У заяві про перегляд ухвали апеляційного суду висловлено прохання про забезпечення ОСОБА_4 на підставі рішення ЄСПЛ такого заходу індивідуального характеру, як розгляд справи зі скасуванням судового рішення апеляційного суду як незаконного.

Однак рішення ЄСПЛ не містить висновку про те, що встановлені щодо ОСОБА_4 порушення Конвенції були спричинені рішенням судової установи, яке ухвалене в межах кримінальної справи й надалі зумовлює шкідливі наслідки, що не можуть бути усунуті (виправлені) іншим способом, аніж скасуванням ухвали апеляційного суду.

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_4 у заяві до міжнародної судової установи доводив незаконність і свавільність проведення обшуку в офісі, автомобілі та гаражі, вилучення та використання його майна як речового доказу у кримінальному провадженні, в якому він не був стороною, скаржився на надмірну тривалість цього провадження та відсутність у нього ефективних засобів юридичного захисту.

При цьому ЄСПЛ визнав обґрунтованими лише скарги щодо незаконного обшуку (огляду) офісу, автомобіля та гаража заявника, вилучення та зберігання правоохоронними органами його майна та відсутності в нього можливості подати відповідні скарги.

Також ЄСПЛ визнав порушення ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до неї щодо втручання працівників правоохоронних органів у право на повагу до житла ОСОБА_4, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, на основі яких можна встановити юридичну підставу вилучення майна, та немає відповідного дозволу судового органу, тому вилучення майна було незаконним.

Стосовно цього ЄСПЛ послався на те, що розтлумачене компетентними судовими органами національне законодавство не містило жодних процесуальних гарантій, які давали б можливість оскаржити дії працівників міліції. Тому порушення ст. 13 Конвенції визнано ЄСПЛ у зв'язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо скарг ОСОБА_4 за ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до неї.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_4 ЄСПЛ вирішив за розумне надати справедливу сатисфакцію у вигляді присудження заявнику 6000 євро компенсації у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Що стосується скарги на надмірну тривалість кримінального провадження, то ЄСПЛ відхилив її як необґрунтовану з огляду на те, що заявник не був стороною у кримінальному провадженні, а з наданих матеріалів неможливо дійти висновку, що вплив, який оскаржуване провадження справило на заявника, прирівняв його особисте становище до становища підозрюваного у кримінальному провадженні.

З урахуванням наведеного та з огляду на зазначені норми міжнародного і національного законодавства встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

Стосовно ОСОБА_4 таке повне відновлення, а тим більше шляхом скасування ухвали апеляційного суду, неможливе, оскільки ЄСПЛ констатував порушення Конвенції щодо заявника на стадії досудового розслідування кримінальної справи та не встановив жодних порушень судами України вимог закону та Конвенції, у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання ухвали суду апеляційної інстанції незаконною та її скасування.

Крім того, вимоги заявника про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про: повернення вилучених речей; відшкодування ОСОБА_4 шкоди, заподіяної незаконним вилученням майна; відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним вилученням майна у 2008 році та незаконним порушенням кримінальної справи, а також відшкодування ОСОБА_4 частини процесуальних витрат, пов'язаних з отриманням правової допомоги, - не стосуються (виходять за межі) визначеного законом предмета перегляду судових рішень і не можуть слугувати підставами для скасування ухвали апеляційного суду.

Згідно із ч. 2 ст. 446 КПК (яка була чинною на момент подання заяви) заява про перегляд судового рішення у кримінальних справах з підстави встановлення міжнародною судовою установою міжнародних зобов'язань могла бути подана лише особою, на користь якої ухвалено рішення міжнародною судовою установою, а також її захисником, законним представником чи представником юридичної особи. А ч. 1 ст. 460 КПК передбачено, що лише учасники судового провадження мають право подати заяву про перегляд за виключними обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили.

Проте адвокат Перестюк Н.М. подала таку заяву не лише в інтересах ОСОБА_4, а й в інтересах його дружини ОСОБА_5 (яка не була учасником судового провадження в Апеляційному суді міста Києва), тоді як вона не є тією особою, на користь якої ухвалено рішення ЄСПЛ, і, як наслідок, обов'язок держави застосувати додаткові заходи індивідуального характеру в межах виконання рішення ЄСПЛ у справі «Зосимов проти України» щодо неї не виникає.