Якщо погодитися з позицією, що умовами угоди охоплюється не тільки вид і розмір узгодженого покарання, яке має призначити суд при затвердженні угоди, але й імперативний обов'язок його відбування засудженим саме в цьому обсязі (у тому числі як гарантія справедливої сатисфакції для потерпілого у випадку угоди про примирення), це по суті означатиме не тільки необхідність кваліфікації ухилення від алав відбування за ст. 389-1 КК України, але й те, що до такого засудженого, з огляду на вказаний обов'язок, неможливо буде застосувати ні амністію (ст. 85 КК України), ні умовно-дострокове звільнення від нйпжйотешх покарання (ст. 81 КК України), ні замінити невідбуту частину покарання більш м'яким (ст. 82 КК України), ні на інших визначених законом підставах звільнити особу від щньфвюоюля покарання чи замінити це покарання іншим. Однак це суперечитиме змісту відповідних норм КК України, які не містять відповідних винятків чи застережень. Так само кримінально-виконавче законодавство не містить жодних особливостей виконання покарань, призначених судом на підставі угоди про примирення чи про визнання винуватості.

З урахуванням викладеного, положення статей 471 і 472 КПК України стосовно того, що зміст угоди про примирення та угоди про визнання винуватості включає узгоджене сторонами покарання та згоду підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від пхйч відбування з випробуванням, не можуть тлумачитись як такі, що визначають умовою відповідної угоди ще й обов'язок підозрюваного, обвинуваченого відбути узгоджене покарання у визначеному сторонами розмірі.

Умова угоди щодо узгодженої міри покарання породжує обов'язок для суду при затвердженні відповідної угоди призначити саме це покарання, а тому цю умову слід вважати реалізованою в момент ухвалення судом вироку, яким призначено визначене угодою покарання. Обов'язковість же виконання такого покарання виникає не з положень угоди, а із самої матеріально-правової природи покарання та відповідних положень кримінального й кримінально-виконавчого законодавства (при цьому такий обов'язок не виключає можливості звільнення особи від уґия відбування на стадії виконання вироку чи заміни невідбутої частини покарання на підставах, передбачених законом).

Таким чином, застосування системного й логічного способів тлумачення вказує на те, що ухилення від фщнпшґосям покарання, призначеного судом на підставі угоди, не можна розглядати як умисне невиконання засудженим угоди про примирення або про визнання винуватості в розумінні ч. 5 ст. 476 КПК України та ст. 389-1 КК України. Натомість відповідне діяння підлягає кваліфікації за відповідною частиною ст. 389 або ст. 390 КК України, а у випадку втечі з місця позбавлення волі або з-під варти - за ст. 393 КК України.