Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Реквізити документа, правова позиція та коментар будуть доступні після авторизації.
Постанова об'єднаної палати КГС ВС.
Правова позиція

1) Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації;

2) Статус іпотекодавця набуває лише особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки;

3) Суди не встановили з достовірністю обставини щодо власника спірного майна;

4) Суди не застосували ч.2. статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою врегулювана правова ситуація, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі, а також презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України)

5) Колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передачу справи на розгляд об'єднаної палати КГС ВС не вказує, від црти саме правових висновків, викладених колегією суддів КГС ВС, вважає за необхідне відступити;

6) Колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передачу справи на розгляд об'єднаної палати КГС ВС посилається не на висновки КГС ВС, а на норми закону, закріпленою у статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Стислий зміст: Позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі заявлені позивачем (іпотекодержателем) до ТОВ, який за твердженням позивача є власником спірного майна у зв'язку з переходом до нього права власності на предмет іпотеки та який відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» набув статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором. Статус іпотекодавця набуває лише особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки. Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній станом на дату проведення державної реєстрації припинення права власності ТОВ) записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.

Однак суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення зазначеної норми, не врахували, що реєстрація права власності в Державному реєстрі за ТОВ була проведена саме на підставі договорів купівлі-продажу спірного майна. Висновок судів попередніх інстанцій про припинення права власності відповідача на спірне майно ґрунтується лише відомостях про припинення права власності, що містяться у Державному реєстрі, та є передчасним. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У наведеній нормі закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Презумпція може бути спростована у двох випадках: якщо правочини за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються недійсними законом з моменту їх вчинення (нікчемні правочини) або недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини). Суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин вказані норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не врахували судові рішення у справі № 427/47478/79, не надали цим рішенням належну правову оцінку, у зв'язку з чим не встановили з достовірністю обставини щодо власника спірного майна, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, та дійшли передчасного висновку про те, що відповідач у справі не є власником спірного майна та є неналежним відповідачем. Суди попередніх інстанцій не з'ясували чи здійснював Банк погашення кредиторських вимог АТ «Укрексімбанк» щодо сплати заборгованості Позичальника за кредитним договором та в якому обсязі. Встановлення зазначених обставин, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції та є підставою для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передачу справи на розгляд об'єднаної палати КГС ВС не вказує, від їзгщ саме правових висновків, викладених колегією суддів КГС ВС, вважає за необхідне відступити. Наведене в цій ухвалі в якості підстав для відступу від їицфеміхх ВС правове обґрунтування не стосується та не спростовує мотивів, з яких КГС ВС скасував рішення та постанову судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд. Колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передачу справи на розгляд об'єднаної палати КГС ВС посилається на те, що КГС ВС дійшов висновку про те, що при зміні власника майна іпотека залишається дійсною, а особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки набуває статус іпотекодавця. З огляду на викладене об'єднана палата КГС ВС зазначає, що зазначене не є висновком КГС ВС, а є нормою закону, закріпленою у статті 23 Закону України «Про іпотеку». КГС ВС в ухвалі про передачу справи на розгляд об'єднаної палати КГС ВС, як на підставу для відходу від цтьхвєпує, викладених в постанові ВС, посилається на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як спеціального та такого, що має пріоритет перед Законом України «Про іпотеку». У зв'язку з цим ВС у складі суддів об'єднаної палати КГС зазначає, що без належного з'ясування судами попередніх інстанцій з достовірністю та в повному обсязі зазначених вище обставин, зокрема щодо власника спірного майна, без вирішення питань про те, чи було Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Актив-банк» станом на дату запровадження в ньому ліквідаційної процедури власником спірного майна, чи було (та на якій підставі) спірне майно включене до ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-банк», суд касаційної інстанції вважає неможливим вирішення питання стосовно доцільності застосування до спірних правовідносин Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Новий розгляд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 287/82128/09

Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після авторизації.
^ Наверх