Вітаємо Вас на сайті інформаційно – правової системи «Прецедент»® 2.0!
Шановний користувач!
Запрошуємо до реєстрації!
Після реєстрації та активації облікового запису Вам буде надано:
24години |
та |
%знижку |
|
тестового доступу |
при придбанні сплаченого доступу впродовж тестової доби |
Також звертаємо Вашу увагу на діючі Тарифи та Акції для нових адвокатів, а також діючих користувачів та Партнерів.
З повагою,
команда ІПС "Прецедент"® 2.0!
Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Зі змісту статей 10 та 20 цього Закону вбачається, що суб`єктний склад осіб, що можуть звертатися з вимогами про визнання недійсними правочинів боржника, також відрізняється. Статтею 20 Закону про банкрутство до суб`єктів звернення віднесено арбітражного керуючого або конкурсного кредитора, а згідно з частиною четвертою статті 10 цього Закону коло суб`єктів звернення з вимогами про визнання недійсними правочинів боржника не обмежується.
Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що законодавець у частині четвертій статті 10 та в статті 20 Закону про банкрутство розмежував підстави і передумови для вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником, а тому угода боржника у справі про банкрутство може бути визнана недійсною не лише за спеціальних підстав для визнання недійсною угоди боржника у справі про банкрутство, передбачених Законом про банкрутство, а й за загальних підстав недійсності правочину, визначених цивільним законодавством України.
З огляду на встановлені апеляційним судом обставини заперечення Боржником в особі ліквідатора правочину з відчуження Об`єкта за результатами проведення Аукціону за загальних підстав недійсності правочину (однак не з підстав, передбачених частиною першою статті 20 Закону про банкрутство) Суд погоджується з висновками апеляційного суду про незаконність рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог Боржника в особі ліквідатора у спірних правовідносинах з підстав недотримання ліквідатором при зверненні з вимогами у цій справі передбаченого статтею 20 Закону про банкрутство строку звернення з вимогами про визнання недійсним правочину з відчуження Об`єкта за результатами проведеного Аукціону.
Підсумовуючи викладене та враховуючи встановлені апеляційним судом обставини відсутності згоди (дозволу) Фонду державного майна України (або листа зі згодою на продаж Об`єкта, або погодження плану досудової санації Боржника) на відчуження Об`єкта, у тому числі за правочином за результатами проведення Аукціону, Суд погоджується з висновками апеляційного суду про порушене у спірних правовідносинах право Боржника - державного підприємства на Об`єкт як нерухоме майно державного підприємства через відчуження Об`єкта за результатами проведення Аукціону на користь приватної особи - Відповідача-1 всупереч передбаченому законом порядку - без згоди (дозволу) Фонду державного майна України.
Тому визначення початку перебігу строку позовної давності з дня, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про оспорюваний правочин, не відповідає наведеним правилам застосування норми матеріального права.
Отже, для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином.
Крім того, поширення на всі спори, що вирішуються у справі про банкрутство, норми частини третьої статті 19 Закону про банкрутство, якою передбачено зупинення перебігу позовної давності на період дії мораторію, створювало б можливість для недобросовісного використання процедури банкрутства з метою втручання носія права (боржника тощо) за вимогами у спорі у справі про банкрутство у задавнені правовідносини і порушувало б стабільність та визначеність економічних відносин між суб`єктами господарювання.
З огляду на викладене та урахування висновків, наведених в пунктах 10.11- 10.15 цієї постанови, Суд дійшов висновку, що зазначена норма частини третьої статті 19 Закону про банкрутство не поширює свою дію на будь-які інші спори, стороною яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, та не застосовується при вирішенні цих спорів як передбачена законом відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України підстава для зупинення перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.
Водночас, попри наведений висновок та сталу практику Верховного Суду в питанні повноважень касаційного суду щодо оцінки поважності причин пропуску позовної давності слід звернути увагу, що закон (норми ЦК України, спеціальні норми Закону про банкрутство тощо) не встановлює переліку поважних причин пропуску позовної давності.
А тому, задля подальшого уникнення судових помилок чи зловживань Верховний Суд як "суд права, а не факту" зазначає про виняткову необхідність надати висновок у питанні поважності причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, здійснивши правову кваліфікацію обставин порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого як самостійних причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, не вдаючись до оцінки цих обставин у цій справі.
У справах про банкрутство ці обставини мають місце на підставі рішення суду в силу закону (Закону про банкрутство тощо) та настають з ухваленням рішення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Тому Суд, зважаючи на висновки в пунктах 10.11-10.15 цієї постанови, дійшов висновку, що у спорі, що вирішується у справі про банкрутство, обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку.
Інші джерела правової позиції
Постанова КГС ВС щодо застосування норм про позовну давність у справі про банкрутство
Ухвалою Господарського суду Черкаської області у межах справи № 57/9236/248/9168 про банкрутство ДП «Рубін» відмовлено в задоволенні позову ліквідатора банкрута до ТБ «Універсальна» та до ОСОБА_1 про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута з мотивів відсутності визначених ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підстав для визнання недійсними правочинів, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню цією справи.
Північний апеляційний господарський суд ухвалу суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову з огляду на існування визначених цивільним законодавством підстав для визнання результатів аукціону недійсними. Водночас суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропуску позовної давності для звернення ліквідатора до суду з позовом.
За результатами касаційного перегляду постанови апеляційного господарського суду Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та скасовану нею ухвалу суду першої інстанції скасував з мотивів допущення судами порушень норм матеріального і процесуального права, справу в частині вимог боржника в особі ліквідатора про визнання недійсним рішення аукціону направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Переглянувши у касаційному порядку ухвалені у справі судові рішення, КГС ВС сформулював такі правові позиції.
Щодо перебігу позовної давності у справі про банкрутство.
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника / арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) відкриття провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.
У спірних правовідносинах суб’єктом прав є боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатися боржник в особі уповноваженого органу.
Щодо зупинення позовної давності на період дії мораторію.
Наведене в п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України загальне правило щодо зупинення позовної давності не поширюється на вимоги та правовідносини, що не пов’язані з грошовими вимогами кредиторів у справі про банкрутство, а тому закріплене в ч. 3 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» положення щодо зупинення позовної давності не може застосовуватися як передбачена законом підстава у межах зазначеного загального правила, а саме до всіх інших правовідносин та спорів, що виникають у справі про банкрутство і не пов’язані зі спором про грошові вимоги кредиторів.
У зв’язку цим КГС ВС вважає за необхідне відступити від хїоубтро позиції, викладеної в постановах КГС ВС від 42 квітня 2018 року у справі № 88/4708/0877/9944 та від 55 серпня 2018 року у справі № 42/85/8651/9134/0256, відповідно до якої при вирішенні спорів про визнання недійсними правочинів з продажу майна боржника, з урахуванням норми п. 2 ч. 1 статті 263 ЦК України, перебіг строку позовної давності зупиняється під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів – з моменту порушення справи про банкрутство.
Щодо поважних причин пропуску позовної давності.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні особи (позивача) до суду за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що розглядається у межах справи про банкрутство, суди мають виходити з їх об’єктивного, а не суб’єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об’єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права.
