Щодо підстав для визнання недійсним правочину, вчиненого боржником

З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що заперечення результатів проведення аукціону з відчуження майна боржника є запереченням правочину з відчуження цього майна, а порядок та передумови для заявлення цих вимог у справі про банкрутство визначені нормами Закону про банкрутство.

Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що законодавець у частині четвертій статті 10 та в статті 20 Закону про банкрутство розмежував підстави і передумови для вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником, а тому угода боржника у справі про банкрутство може бути визнана недійсною не лише за спеціальних підстав для визнання недійсною угоди боржника у справі про банкрутство, передбачених Законом про банкрутство, а й за загальних підстав недійсності правочину, визначених цивільним законодавством України.

Щодо наслідків відчуження державного майна без згоди Фонду державного майна України

Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб`єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що чинне на момент відчуження Об`єкта законодавство вимагало безумовної згоди (дозволу) Фонду державного майна на відчуження об`єктів нерухомого майна державного підприємства.

Підсумовуючи викладене та враховуючи встановлені апеляційним судом обставини відсутності згоди (дозволу) Фонду державного майна України (або листа зі згодою на продаж Об`єкта, або погодження плану досудової санації Боржника) на відчуження Об`єкта, у тому числі за правочином за результатами проведення Аукціону, Суд погоджується з висновками апеляційного суду про порушене у спірних правовідносинах право Боржника - державного підприємства на Об`єкт як нерухоме майно державного підприємства через відчуження Об`єкта за результатами проведення Аукціону на користь приватної особи - Відповідача-1 всупереч передбаченому законом порядку - без згоди (дозволу) Фонду державного майна України.

Щодо позовної давності у справі про банкрутство

Щодо перебігу позовної давності у справі про банкрутство

Тому визначення початку перебігу строку позовної давності з дня, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про оспорюваний правочин, не відповідає наведеним правилам застосування норми матеріального права.

Отже, для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином.

Щодо зупинення позовної давності на період дії мораторію

Крім того, поширення на всі спори, що вирішуються у справі про банкрутство, норми частини третьої статті 19 Закону про банкрутство, якою передбачено зупинення перебігу позовної давності на період дії мораторію, створювало б можливість для недобросовісного використання процедури банкрутства з метою втручання носія права (боржника тощо) за вимогами у спорі у справі про банкрутство у задавнені правовідносини і порушувало б стабільність та визначеність економічних відносин між суб`єктами господарювання.

З огляду на викладене та урахування висновків, наведених в пунктах 10.11- 10.15 цієї постанови, Суд дійшов висновку, що зазначена норма частини третьої статті 19 Закону про банкрутство не поширює свою дію на будь-які інші спори, стороною яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, та не застосовується при вирішенні цих спорів як передбачена законом відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України підстава для зупинення перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.

Дійшовши цього висновку, Суд вважає за необхідне відступити від рдючбаохжзм правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної в постановах від 27.12.9675 у справі № 96/4562/2970/9031 та від 45.66.1615 у справі № 93/98/2697/0784/6780 (пункт 29), відповідно до якої при вирішенні спорів про визнання недійсними правочинів з продажу майна боржника, з урахуванням норми пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України, перебіг строку позовної давності зупиняється під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів - з моменту порушення справи про банкрутство.

Щодо поважних причин пропуску позовної давності

Водночас, попри наведений висновок та сталу практику Верховного Суду в питанні повноважень касаційного суду щодо оцінки поважності причин пропуску позовної давності слід звернути увагу, що закон (норми ЦК України, спеціальні норми Закону про банкрутство тощо) не встановлює переліку поважних причин пропуску позовної давності.

А тому, задля подальшого уникнення судових помилок чи зловживань Верховний Суд як "суд права, а не факту" зазначає про виняткову необхідність надати висновок у питанні поважності причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, здійснивши правову кваліфікацію обставин порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого як самостійних причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, не вдаючись до оцінки цих обставин у цій справі.

У справах про банкрутство ці обставини мають місце на підставі рішення суду в силу закону (Закону про банкрутство тощо) та настають з ухваленням рішення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Тому Суд, зважаючи на висновки в пунктах 10.11-10.15 цієї постанови, дійшов висновку, що у спорі, що вирішується у справі про банкрутство, обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку.