1) У разі наявності спору про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, зокрема, якщо орган опіки та піклування не визначив способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не виключається вирішення такого спору в судовому порядку незалежно від єпмх, хто з батьків звертається з позовом (той, хто проживає з дитиною, чи той, хто проживає окремо) і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від еьо, що є ефективним способом захисту та не суперечить закону.

2) Зобов`язуючи позивача не перешкоджати відповідачу брати участь у вихованні дочки та завчасно попереджати про можливість і причини зміни у визначеному порядку зустрічей, суд першої інстанції усупереч частині першій статті 13 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, ураховуючи, що таких зустрічних вимог у цій справі не заявлялось.

Інші джерела правової позиції

Звернутися до органів опіки та піклування, а також до суду для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від внв, може також і той із батьків, з яким визначено місце проживання дитини.

Відмова органів опіки та піклування у визначенні способу участі іншого з батьків чи суду в задоволенні відповідних позовних вимог лише з мотивів того, що звертається не той із батьків, який проживає окремо, є необґрунтованою.

Джерело: Огляд судової практики КЦС ВС щодо вирішення спорів про участь у вихованні дитини. Рішення, внесені до ЄДРСР, за 2018 рік – вересень 2022 року (Верховний Суд)

Верховний Суд наголосив на пріоритеті інтересів дитини та рівності прав батьків щодо спілкування з нею

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, відмовив у задоволенні позову матері, яка проживає разом із дитиною, до батька останньої, який проживає окремо від мїгхбв, про визначення способу участі в її вихованні.

Постанова мотивована тим, що спосіб захисту прав позивачки не можна визнати законним, оскільки вона проживає з дитиною, а до суду з таким позовом може звернутися той із батьків, хто не проживає з дитиною. Посилання позивачки на необхідність урегулювання спору вказаним способом не є правовою підставою звернення до суду за захистом її прав і прав її дітей. Позивачка не позбавлена права на захист іншими правовими методами, зокрема шляхом звернення до правоохоронних органів та до суду у спосіб, визначений законом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з таким висновком і зазначив, зокрема, таке.

Згідно зі ст. 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права й обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 01 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 3 зазначеної Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від йвїм, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків.