Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Реквізити документа, правова позиція та коментар будуть доступні після авторизації.
Виправдувальний вирок за ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 258-3 КК
(Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, Створення терористичної групи чи терористичної організації)
Правова позиціяЗгідно до ч. 2 ст. 110 КК України суб`єктивна сторона злочину, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб`єкт має чітко усвідомлювати й достовірно знати, що його дії направлено на зміну меж території або державного кордону України всупереч порядку, визначеному Конституцією УкраїниСтислий зміст: Так, виходячи з положень ч. 2 ст. 110 КК України суб`єктивна сторона злочину, передбаченого цими нормами кримінального закону, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб`єкт має чітко усвідомлювати й достовірно знати, що його дії направлено на зміну меж території або державного кордону України всупереч порядку, визначеному Конституцією України. При цьому, як було встановлено в ході судового розгляду провадження, воно не містить доказів, які би підтверджували наявність у ОСОБА_1 прямого умислу на вчинення дій з метою зміни меж території або державного кордону України, як і наявність кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 ст. 110 КК України, а саме вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України задля порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб органи досудового розслідування поклали дані, що містяться у протоколах проведення слідчих та процесуальних дій, у висновках судово-лінгвістичних (сематико-текстуальних) експертиз писемного мовлення від 56 вересня 2017 року № 57234/30501-52801, від 89 жовтня 2017 року № 06857-77989 та від 27 жовтня 2017 року № 12301-36969. При цьому з указаних висновків експертів вбачається, що у тексті репосту та у текстах статей написання яких інкриміновано ОСОБА_1 згідно з обвинувальним актом, містяться висловлення у формі фактичних тверджень, у яких ідеться про територіальні зміни, які викладено з елементами оціночного судження та є цитатами з інших джерел, використаних ОСОБА_1 для висловлення власного погляду на події суспільно-політичного життя країни. Разом із цим, відповідно до змісту цих висновків у зазначених текстах відсутні висловлювання, в яких містяться заклики до зміни меж території або державного кордону України всупереч порядку, встановленому Конституцією України. Вказані обставини свідчать про те, що у діях ОСОБА_1 відсутні ознаки об`єктивної сторони злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 110 КК України. Крім того, місцевий суд урахував, що в матеріалах провадження відсутні докази, які би підтверджували викладені в обвинувальному акті обставини про те, що між ОСОБА_1 та іншими особами дійсно відбулися певні домовленості, метою яких була зміна меж території або державного кордону України всупереч порядку, встановленому Основним Законом України, що зазначені особи, з якими нібито змовлявся ОСОБА_1 , є учасниками терористичної організації, а також відсутнє обґрунтування того, у чому полягав зміст цієї змови, зокрема щодо обсягу дій ОСОБА_1 . З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції дослідив докази, надані стороною обвинувачення для підтвердження вищевказаного факту, а саме «Удостоверение наблюдателя НОМЕР_1 Референдум в Донецкой области 11 мая 2014 года», а також фотофайли на яких був зображений ОСОБА_1 з невстановленими особами. Разом із цим, місцевий суд установив, що зазначенні докази не підтверджують офіційного статусу саме ОСОБА_1 як спостерігача на конкретно визначеній виборчій дільниці, оскільки вказаний речовий доказ, а саме «Удостоверение наблюдателя НОМЕР_1 Референдум в Донецкой области 11 мая 2014 года», містить лише прізвище « ОСОБА_1 », печатку з посиланням на район м. Донецька та підпис невідомої особи, без зазначення повних анкетних даних та фотокартки його носія, що не дає можливості однозначно ідентифікувати особу, якій він належить. Також досліджені фотофайли містять зображення ОСОБА_1 з невстановленими особами, які мають на одязі лише елементи у виді картки (бейджі), з яких не вбачається жодної інформації. Крім того, місцевий суд дійшов висновку, що навіть якщо факт участі ОСОБА_1 у статусі спостерігача під час проведення так званого «Референдуму» мав місце, то виходячи з терміну «спостерігач» є очевидним, що спостерігачем є особа, стороння щодо подій, яка не впливає на їх перебіг та результат, позбавлена можливості подавати свої пропозиції, не вступає у взаємодію з тим, за чим спостерігає, тому ці дії - за умови їх доведення стороною обвинувачення під час судового розслідування - не охоплюються диспозицією ст. 110 КК України, що характеризується прямим умислом та спеціальною метою, а саме зміни меж території або державного кордону України, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Таким чином, місцевий суд, урахувавши вищенаведене, обґрунтовано виправдав ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 110 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України. Суд першої інстанції, дослідивши наявні у матеріалах кримінального провадження докази, належно оцінивши їх у сукупності та кожен окремо з точки зору допустимості й достатності, дійшов висновку, що вони не містять даних, які би підтверджували викладені в обвинувальному акті обставини про те, що установа, а саме «Комітет соціальних комунікацій при народній раді «ДНР», була створена та функціонувала у зазначений стороною обвинувачення період, а також про те, що ОСОБА_1 у будь-який спосіб звертався до цієї установи з питань працевлаштування або інших видів співпраці і що така співпраця відбувалася. Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками місцевого суду, що вказані обставини свідчать про недоведеність факту вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому за змістом обвинувачення умисних дій, передбачених ч. 1 ст. 258-3 КК України, саме за завданням від жґсїчфаю установи та зі злочинною метою - сприяти злочинній діяльності «ДНР». Крім того, місцевий суд, дослідивши інші наявні у матеріалах кримінального провадження докази, врахував, що створені ОСОБА_1 та інкриміновані за змістом обвинувачення об`єкти писемного мовлення та відеофайли за своїм змістом не загрожували інтересам національної безпеки, територіальній цілісності або громадському порядку, оскільки вони не містили пропаганди існування або закликів до підтримки керівництва «ДНР», закликів до вбивств, вчинення інших дій, що підпадають під визначення термінів «тероризм» та «терористична діяльність», зазначених у Законі України «Про боротьбу з тероризмом». Таким чином, колегія суддів касаційного суду вважає, що матеріали провадження не містять даних, які би свідчили про те, що в діях ОСОБА_1 містилися ознаки співпраці з терористичною організацією в тому виді, в якому це йому ставилось у провину стороною обвинувачення, а також не містять даних про терористичну спрямованість у створенні ним об`єктів писемного мовлення та відеоматеріалів у сенсі Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом. Що стосується доводів прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволені його клопотання про зміну пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, у зв`язку з чим порушив вимоги статей 338, 341 КПК України, то колегія суддів касаційної інстанції дійшла такого висновку. Як убачається з матеріалів провадження, 06 березня 2019 року під час розгляду провадження місцевим судом сторона обвинувачення в порядку статей 338, 341 КПК України заявила клопотання про оголошення перерви для надання учасникам судового провадження тексту зміненого обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_1 . Ураховуючи вказане клопотання, місцевий суд оголосив перерву на час, який зазначив прокурор. Цього ж дня після продовження судового розгляду прокурор не надав зміненого обвинувального акта і повідомив, що цього акта керівництво не погодило. Надалі місцевий суд, урахувавши, що зміна обвинувачення не відбулася, з`ясувавши думку учасників судового провадження, закінчив судове слідство та перейшов до судових дебатів. Безпідставними виявились і доводи прокурора про порушення місцевим судом вимог ст. 363 КПК України, яке проявилося в тому, що цей суд, не з`ясувавши думки прокурора щодо продовження судового слідства, перейшов до судових дебатів. Як убачається з журналу судового засідання від 12 березня 2019 року, питання про призначення судових дебатів ставилося судом декілька разів. Прокурор у передостанній раз, після того, як сторона захисту висловила свою позицію, ще раз заявив клопотання про оголошення перерви для підготування і вручення учасникам провадження тексту зміненого обвинувального акта, а потім самостійно залишив залу судового засідання і повернувся вже після того, як місцевий суд прийняв рішення про перехід до судових дебатів. Що стосується доводів у касаційній скарзі прокурора про порушення апеляційним судом вимог статей 404, 419 КПК України в частині необхідності повторного дослідження доказів, то вони є безпідставними. Статтею 419 цього Кодексу передбачено, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що апеляційний суд при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 належним чином виконав вищевказані вимоги кримінального процесуального закону.

Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 576/854/45

провадження № 77-6981еу00

Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після авторизації.
^ Наверх