Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Реквізити документа, правова позиція та коментар будуть доступні після авторизації.
Виправдувальний вирок за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК
(Замах на злочин, Крадіжка)
Правова позиція

1) Виходячи з положень ч. 1 ст. 185 КК України суб`єктивна сторона злочину, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб`єкт має чітко усвідомлювати й достовірно знати, що його дії направлено на таємне заволодіння для нього чужим майном з метою обернення його на свою користь або на користь іншої особи.

2) Обов`язковими елементами цього складу злочину, крім іншого, є об`єкт злочину - чуже майно, вартість якого повинна перевищувати 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

3) З огляду на вимоги ст. 209 КПК України ОСОБА_1 , був особою, яка фактично була затримана уповноваженою службовою особою, однак у матеріалах кримінального провадження відсутній протокол затримання, складений відповідно до вимог ст. 208 КПК України.

4) Товар, замах на викрадення якого ставиться ОСОБА_1 у провину, не був описаний та вилучений у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки працівники поліції лише констатували факт виявлення та вилучення електротоварів, які лежали на столі в кімнаті охорони. При цьому працівники поліції не встановлювали того факту, що саме вказаний товар було виявлено у ОСОБА_1 .

5) З огляду на вимоги ст. 86 КПК України обґрунтованими виявилися висновки місцевого суду про те, що протокол прийняття заяви ОСОБА_5 про вчинення кримінального правопорушення є недопустимим доказом, оскільки у вказаному протоколі відсутній підпис представника потерпілого про попередження його про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 383 КК України, що суперечить вимогам кримінального процесуального кодексу.

Стислий зміст: Частиною 1 ст. 185 КК України передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжка). Виходячи з положень ч. 1 ст. 185 КК України суб`єктивна сторона злочину, передбаченого цими нормами кримінального закону, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб`єкт має чітко усвідомлювати й достовірно знати, що його дії направлено на таємне заволодіння для нього чужим майном з метою обернення його на свою користь або на користь іншої особи. Обов`язковими елементами цього складу злочину, крім іншого, є об`єкт злочину - чуже майно, вартість якого повинна перевищувати 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Місцевий суд відповідно до положень статей 7, 23 КПК України, дослідивши вказані докази, дійшов висновку, що вони не спростовують версії ОСОБА_1 про відсутність заборони виходу з неоплаченим товаром в місці, де він вийшов, з торгівельної зали, про його бажання обміняти валюту в обмінному пункті, в бік якого він направлявся, з метою подальшої оплати товару, а також його версії щодо підміни товару. Матеріали провадження не містять достатніх доказів для доведення факту вчинення ОСОБА_1 злочину та спростування його версії щодо відсутності у нього умислу на викрадення розеток із магазину та їх підміни. Як убачається з матеріалів провадження, а саме з протоколу огляду місця події від 94 лютого 2018 року, під час приїзду працівників поліції в присутності понятих у приміщенні кімнати охорони магазину було виявлено ОСОБА_1 та 16 розеток, які лежали на столі. Надалі вказані електротовари працівники поліції вилучили. Відповідно до ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи у приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. При цьому, як випливає з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 затримала служба охорони магазину. Надалі ОСОБА_1 фактично був переданий працівниками служби охорони працівникам поліції, які проводили слідчі дії, тобто він був вимушений бути поряд з уповноваженою службовою особою в приміщенні магазину. Крім того, в матеріалах провадження містяться дані про те, що ОСОБА_1 викликав працівників поліції по факту його затримання у зазначеному магазині. З огляду на вимоги ст. 209 КПК України ОСОБА_1 , був особою, яка фактично була затримана уповноваженою службовою особою. Разом із цим, у матеріалах кримінального провадження відсутній протокол затримання ОСОБА_1 , складений відповідно до вимог ст. 208 КПК України. Враховуючи наведене, місцевий суд, обґрунтовано дійшов висновку, що товар, замах на викрадення якого ставиться ОСОБА_1 у провину, не був описаний та вилучений у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки працівники поліції лише констатували факт виявлення та вилучення електротоварів, які лежали на столі в кімнаті охорони. При цьому працівники поліції не встановлювали того факту, що саме вказаний товар було виявлено у ОСОБА_1 . Крім того, місцевий суд урахував, що ОСОБА_1 фактично був затриманий працівниками охорони магазину, проте останні не повідомили про таке затримання органам поліції, що є порушенням його конституційних прав. Також з огляду на вимоги ст. 86 КПК України обґрунтованими виявилися висновки місцевого суду про те, що протокол прийняття заяви ОСОБА_5 про вчинення кримінального правопорушення є недопустимим доказом, оскільки у вказаному протоколі відсутній підпис представника потерпілого про попередження його про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 383 КК України, що суперечить вимогам кримінального процесуального кодексу. Як убачається з матеріалів провадження, в ньому міститься диск із відеозаписами з камер відеоспостережень, на якому зафіксовано дії ОСОБА_1 в магазині 27 лютого 2018 року та який відповідно до постанови від 33 березня 2018 року визнаний речовим доказом (а. с. 75, т. 1). З огляду на вимоги ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ має бути надано стороні кримінального провадження добровільно або на підставі судового рішення. Між тим, у матеріалах провадження відсутній процесуальний документ щодо вилучення цього диску або добровільної його видачі відповідною особою. На зазначені порушення звернув увагу апеляційний суд і, оцінюючи законність отримання речового доказу, а саме диску з відеозаписами з камер відеоспостережень , на якому зафіксовано дії ОСОБА_1 в магазині 27 лютого 2018 року, відповідно до вимог ст. 100 КПК України визнав його недопустимим доказом, із чим також погоджується і колегія суддів касаційної інстанції. Так, як вбачається з ухвали апеляційного суду, цей суд мотивуючи своє рішення, послався на відеозаписи, які також були переглянуті судом першої інстанції, іншої оцінки зазначеним доказам суд не надавав. При цьому з огляду на зміст апеляції, поданої прокурором на оскаржуваний вирок, жоден із її доводів не залишився поза увагою апеляційного суду та на кожен із них суд в оскаржуваній ухвалі дав належну відповідь, навівши докладні мотиви свого рішення щодо залишення апеляції прокурора без задоволення, а оскаржуваного вироку - без зміни.

Постанова

Іменем України

Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після авторизації.
^ Наверх