Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті має значення для реалізації права підозрюваного на захист – ВС

Розглянувши касаційну скаргу захисника особи, засудженої за заподіяння умисних легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров’я потерпілого (ч. 2 ст. 125 КК України), Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду скасував судові рішення і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

У касаційній скарзі захисник, зокрема, зауважив, що у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи наявні два обвинувальні акти, затверджені одним прокурором, але різні за змістом, тоді як зміни обвинувачення в судовому розгляді не відбувалось, а сторона захисту була ознайомлена лише з одним із обвинувальних актів.

За результатами касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження ККС ВС установив, що викладення двох обставин, які підлягають доказуванню – місця вчинення кримінального правопорушення та мотиву його скоєння (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК України), істотно відрізняються у повідомленні про підозру й обвинувальному акті, врученому обвинуваченому, та обвинувальному акті, направленому до суду.

Значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення полягає в тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває особі доступ до правосуддя.

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України) по суті є консистенцією усього обвинувального акта.

Відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має значення не тільки для аргументації висновків слідчого, прокурора, але й для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, а також для реалізації права підозрюваного на захист.

Якщо мотив учинення цього правопорушення не впливає на правильність його кваліфікації, то відсутність у сторони захисту відомостей про місце вчинення кримінального правопорушення позбавила її можливості висловити свою думку щодо правильності визначення територіальної підсудності, а отже, і впевнитися, що суд, який розглядає справу, є судом, встановленим законом, як цього вимагає ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Незважаючи на те, що чинним КПК України не передбачені наслідки незбігу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та обвинувальному акті, а тим більше – в обвинувальних актах, врученому обвинуваченому і направленому до суду, усталена судова практика свідчить про те, що випадки, коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру, мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК України.

Що стосується зазначеного кримінального провадження, то обвинувальний акт, направлений до суду, не є ідентичним обвинувальному акту, врученому обвинуваченому, та істотно відрізняється від окпхзсзгмвбп про підозру. По суті це призвело до ситуації, коли протягом судового розгляду особа була дезінформована в питаннях сутності і характеру обвинувачення, що порушує базовий міжнародний стандарт, закріплений у п. «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції, яким передбачено право особи бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини висунутого обвинувачення, і ставить під сумнів легітимність висунутого обвинувачення.