у справі за конституційною скаргою Лужинецького Анатолія Олександровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів частини першої статті 111 Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо особистого і сімейного життя особи, засудженої до довічного позбавлення волі)

Другий сенат Конституційного Суду України у складі:

Головатий Сергій Петрович (голова засідання),
Городовенко Віктор Валентинович (доповідач),
Лемак Василь Васильович,
Мойсик Володимир Романович,
Первомайський Олег Олексійович,
Юровська Галина Валентинівна,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою Лужинецького Анатолія Олександровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів частини першої статті 111 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Городовенка В.В. та дослідивши матеріали справи,

Конституційний Суд України


установив:

1. Лужинецький А.О. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи частини першої статті 111 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - Кодекс), згідно з якими засудженим, яких тримають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, без урахування часу, потрібного для проїзду в обидва боки (не більше трьох діб), у зв’язку з винятковими особистими обставинами, зокрема такою, як „смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого“.

1.1. Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.

Лужинецький А.О., що його засуджено до довічного позбавлення волі і який відбуває покарання в Державній установі „Вінницька установа виконання покарань (№ XXX звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з клопотанням надати йому дозвіл на короткочасний виїзд за межі виправної колонії, обґрунтовуючи це клопотання, зокрема, тим, що „він перебуває під вартою вже 24 роки, за системою оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення у нього мінімальний рівень, має 12 заохочення від адміністрації установи, також має дипломи та грамоти, 6 свідоцтв про реєстрацію авторського права на твори <...>. У нього відсутні небезпечні схильності <...>, а його мати має <...> тяжкі проблеми зі здоров’ям та I гр. інвалідності“.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 14 листопада 2022 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 8 лютого 2023 року, відмовив Лужинецькому А.О. у задоволенні клопотання. Суд апеляційної інстанції, посилаючись, зокрема, й на частину першу статті 111 Кодексу, наголосив, що „законодавством України не передбачено можливість надання відпустки особам, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі та відбувають покарання в установах суворого режиму“, і погодився з висновком суду першої інстанції про те, що „передбачені законом підстави для надання відпустки особам, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі <...> відсутні“.