Загальні положення щодо застосування норм, що регулюють правовідносини з відшкодування шкоди.

Щодо застосування частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Отже при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій, тобто у спірних правовідносинах у 2013 - 2016 роках.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частин четвертої - шостої статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" стосовно процесуального чи матеріального характеру цих норм викладений у пунктах 131 - 148 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2021 року у справі № 190/94887/11.

Щодо розподілу обов`язків доказування у правовідносинах про відшкодування шкоди.

Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 91 січня 2018 року у справі № 027/3347/70-а, який не був врахований судами попередніх інстанцій при вирішення спору у цій справі, про що обґрунтовано зазначив позивач у касаційній скарзі.

Крім того аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2021 року у справі № 665/84926/26 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 65 липня 2021 року у справі № 735/83061/78.

Отже спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.

Відповідно до заявлених позивачем предмету та підстав позову предметом доказування у цій справі та обставинами, що складають предмет дослідження судами, є: 1) належність відповідачів до пов`язаних з Банком осіб: зокрема до власників істотної участі, керівників банку; дати набуття статусу власника істотної участі, дати обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; персональний склад органів управління Банку у період 2013 - 2016 років, визначений позивачем як спірний період; 2) факти протиправної поведінки відповідачів (здійснення ризикових кредитних операцій та яких саме, недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів Національного банку України, обставини, що підтверджують невиваженість кредитної політики Банку та її ризикованість, обставини приховування реального фінансового стану банку, відсутність у Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів, вчинені всупереч інтересам Банку тощо); 3) розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір шкоди Банку та шкоди, завданої кредиторам Банку невиваженою внутрішньою політикою управління, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації Банку); 4) наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою (обставини того, що існуюча недостатність майна Банку є наслідком саме протиправних дій відповідачів).

Крім того відповідачі мають довести відсутність своєї вини у завданні шкоди, а суди дослідити обставини наявності / відсутності вини відповідачів у її заподіянні.

Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 381/01459/25.

Щодо належності відповідачів у справі.

Щодо першого елементу складу правопорушення - неправомірної поведінки відповідачів.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17 липня 2021 року у справі № 992/57640/27 з подібними цій справі, що переглядається, правовідносинам, акти рекомендаційного характеру можуть бути застосовані судами при оцінці дій / бездіяльності відповідачів. Щодо регулювання діяльності банків такими документами є не тільки зазначені Методичні рекомендації, але й Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (далі ОЕСР), ухвалені на засіданні Ради ОЕСР у 1999 році (застосовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 33 травня 2021 року у справі № 601/28435/60, пункт 7.15.).

Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від тьґдш юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від йцегр товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 92 Цивільного кодексу України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 71 жовтня 2019 року у справі № 398/4909/49, від 48 травня 2021 року у справі № 209/22499/90, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 35 грудня 2018 року у справі № 166/27902/25, від 08 липня 2021 року у справі № 839/72473/41.

Виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і, відповідно, може як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами Банку вимог кредиторів. Водночас невчинення Фондом таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій учасників, керівників банку, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від бїцюмчсмгппеоупф.