Щодо вини відповідача та оцінки розміру завданої шкоди (збитків) кредиторам банку від илфгиуюжющхпн дій пов`язаних із банком осіб.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже, спростування вини є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.

З огляду на викладене відповідно до заявлених позивачем предмету та підстав позову предметом доказування у цій справі та обставинами, що складають предмет дослідження судами, є:

1) належність відповідача до пов`язаних з Банком осіб, зокрема до керівників Банку станом на дати прийняття відповідних рішень; дати обрання / призначення та звільнення з посади відповідача; персональний склад органів управління Банку станом на дати прийняття відповідних рішень;

2) факти протиправної поведінки відповідача та пов`язані з цим обставини, а саме:

- факт ухвалення органами управління Банку рішень про вчинення сумнівного правочину, участь відповідача у прийнятті цих рішень, результати голосування кожного члена органу управління Банку (за, проти, утримався) щодо прийняття таких рішень, у зв`язку з чим та на підставі яких документів ухвалювалися рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо прийняття та погодження таких рішень, інші фактичні обставини ухвалення таких рішень;

- факт вчинення Банком сумнівного правочину / правочинів (укладення договору);

- факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав);

- недотримання відповідачем законодавства про банківську діяльність, внутрішніх нормативних актів Банку, індивідуальних приписів НБУ при прийнятті рішень про вчинення спірних операцій, при вчиненні самих операцій; обставини, що підтверджують невиваженість та ризикованість проведеної відповідачем інвестиційної та кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, недобросовісність, нерозумність дій відповідача (всупереч інтересам Банку), порушення відповідачем фідуціарних обов`язків тощо;

3) збитки Банку від югтжцрвадьн правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення Банку з ринку, оціночна вартість активу, визначена у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації Банку), розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами;

4) наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою (обставини того, що існуюча недостатність майна Банку є наслідком саме протиправних дій відповідача).

5) відсутність вини відповідачів у завданні шкоди, яку мають довести відповідачі.

Верховний Суд вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не надав жодного доказу щодо вчинення ним дій, що свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" обов`язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам.

Колегія суддів Корпоративної палати погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1, будучи Заступником Голови Правління АТ "Фінростбанк", всупереч статутним положенням, Закону України "Про банки і банківську діяльність", приписів Національного банку України здійснила протиправні операції шляхом укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківських вкладів та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачем шкоди банку.

З огляду на наведене, Корпоративна палата погоджується з висновком судів першої і апеляційної інстанцій про законність та обґрунтованість заявлених вимог позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн.

Щодо визначення моменту настання негативних наслідків для кредиторів банку.

З огляду на наведене слідує, що якщо банку заподіяно шкоди (збитків) шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди (збитків), завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди (збитків). Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди (збитків).

З наведеного слідує, що розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків.

При цьому, згідно зі статтею 29 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та розділу ІІІ Положення (в редакції, що діяла під час здійснення процедури ліквідації банку) Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду. Фонд також набуває прав кредитора на суму сплачених Фондом витрат, пов`язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також на суму цільової позики, наданої банку протягом дії тимчасової адміністрації.

За таких обставин, Корпоративна палата вважає, що негативні наслідки від осйечвфкесллц дій пов`язаних із банком осіб як для банку, так і для його кредиторів (вкладників) настають саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації. Оскільки саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації у банку припиняється будь-яка діяльність пов`язана зі здійсненням розрахункових операцій, повернення депозитів вкладників тощо.

Відповідно, в силу наведених вище приписів Закону Фонд та вкладники банку набувають статусу кредитора банку на день початку процедури виведення Фондом неплатоспроможного банку з ринку.

При цьому, в силу приписів чинного законодавства, розмір шкоди (збитків), завданий кредиторам банку (зокрема і Фонду) визначається на підставі затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку, а відтак, Фонд та інші кредитори банку мають змогу оцінити розмір заподіяної їм шкоди (збитків) внаслідок неправомірних дій пов`язаних із банком осіб саме з моменту затвердження останнього з двох зазначених вище документів.

Слід зазначити, що відповідальність пов`язаних з неплатоспроможним банком осіб за заподіяння шкоди (збитків) його кредиторам та самому банку має дуалістичний характер: з однієї сторони відповідальність пов`язаних осіб банку визначається як відповідальність перед самим банком, а з іншої сторони - як відповідальність перед вкладниками та іншими кредиторами банку, оскільки відповідно до специфіки банківської діяльності банк оперує не тільки власними коштами, а і значним обсягом коштів, залучених від гфвво клієнтів. Тому заподіяна пов`язаними особами банку шкода (збитки) розглядаються не тільки як шкода (збитки) банку, а і як шкода (збитки), завдана кредиторам цього банку.