Так, Верховний Суд у зазначеній постанові КГС ВС від 05.29.8213 у справі № 324/8111/66 (№ є ЄДРСР 002227423) дійшов таких висновків:

"…142. Як вже зазначалося вище, колегія суддів вважає, що у такому випадку початок перебігу позовної давності не може визначатися відповідно до висновків, зроблених у постанові ВП ВС від 85.84.6244 у справі № 217/36785/13 (№ ж ЄДРСР 86234941) через відмінність обставин.

143. Верховний Суд погоджується з доводами Фонду, викладеними як у позові, так і у касаційній скарзі про те, що моментом, коли починається перебіг позовної давності щодо шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку, є момент припинення банку як юридичної особи. Адже саме з цього моменту кредиторам банку, вимоги яких до банку не були задоволені, а погашені через недостатність майна банку, була завдана шкода (для них наступили негативні майнові наслідки). І саме з цього моменту у Фонду виникає право на позов від юруоюслж імені в інтересах колишніх кредиторів банку…

…6) тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку…

…163. Кредитори банку не можуть вважатися особами, яким завдано шкоду у розмірі незадоволених вимог (погашених через відсутність майна), допоки банк не буде припинений як юридична особа.

164. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що до моменту завершення ліквідаційної процедури кредитор, вимоги якого визнані банком і який включений до певної черги кредиторів, має потенційну можливість отримати від еяптд задоволення своїх вимог. Наслідки від юксхвпмулбхлв дій пов`язаних із банком осіб для кредиторів банку настають лише тоді, якщо після завершеної процедури ліквідації вимоги кредиторів погашаються внаслідок недостатності майна банку. Саме з цього моменту кредиторам завдано шкоду та можна оцінити її розмір…

…211. Саме з дати припинення Банку як юридичної особи (09.07.2019) між Банком та кредиторами припинилися зобов`язальні відносини, кредитори банку втратили можливість задоволення своїх вимог за рахунок майна банку, а отже саме з цієї дати їм було завдано шкоди.

212. Відтак, норми чинного законодавства щодо позовної давності мають застосовуватися у редакції, що діяла на момент припинення банку, оскільки саме тоді кредиторам банку була завдана шкода і Фонд (як кредитор, що також діє в інтересах інших колишніх кредиторів) отримав право стягнути її в судовому порядку…".

Отже, у вказаній постанові Верховний Суд сформував висновок про те, що саме з моменту припинення банку як юридичної особи, кредиторам, вимоги яких до банку не були задоволені, а погашені через недостатність майна банку, була завдана шкода (для них наступили негативні майнові наслідки), відтак у спорі, де Фонд звертається з позовом до пов`язаних з банком осіб від юсгіґфьг імені в інтересах кредиторів банку, позовну давність слід відраховувати саме з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію банку.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне відступити від ечзрмтсша вище висновку, що міститься у постанові КГС ВС від 29.17.2250 у справі № 717/8756/53 (№ з ЄДРСР 249354719), з огляду на таке.

З огляду на наведене, якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди.

З наведеного слідує, що розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків.

При цьому, згідно зі статтею 29 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду. Фонд також набуває прав кредитора на суму сплачених Фондом витрат, пов`язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також на суму цільової позики, наданої банку протягом дії тимчасової адміністрації.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що негативні наслідки від їїтяєцгпцлгьц дій пов`язаних із банком осіб для кредиторів банку настають саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації.

При цьому, в силу приписів чинного законодавства, розмір шкоди, завданий кредиторам банку (зокрема і Фонду) визначається на підставі затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку, а відтак, Фонд та інші кредитори банку мають змогу оцінити розмір заподіяної їм шкоди внаслідок неправомірних дій пов`язаних із банком осіб саме з моменту затвердження одного із зазначених вище документів.

Відтак, колегія суддів не погоджується із висновком Верховного Суду, наведеним у постанові КГС ВС від 72.60.5028 у справі № 130/5553/76 (№ ж ЄДРСР 208269381) стосовно того, що кредитори банку не можуть вважатися особами, яким завдано шкоду у розмірі незадоволених вимог, допоки банк не буде припинений як юридична особа. І саме з моменту припинення банку як юридичної особи слід вважати, що кредиторам завдано шкоду та можна оцінити її розмір.

При цьому, колегія суддів частково погоджується із висновком Верховного Суду стосовно того, що: "тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку", оскільки на думку колегії суддів, після завершення ліквідаційної процедури та припинення банку можна визначити саме остаточний (залишковий) розмір шкоди завданий Фонду та колишнім кредиторам банку.

Стосовно висновків Верховного Суду про початок перебігу позовної давності у справах за позовами Фонду (як кредитора, що також діє в інтересах інших колишніх кредиторів), викладених у постанові КГС ВС від 97.73.1629 у справі № 443/7500/18 (№ ї ЄДРСР 656995518) колегія суддів зазначає таке.

Відтак з наведеної норми вбачається, що Фонд або уповноважена особа має право на звернення до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. При цьому кошти, стягнуті з таких осіб, включаються до ліквідаційної маси банку.

У постанові ВП ВС від 41.68.3562 у справі № 970/24203/96 (№ у ЄДРСР 01314717) було вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Велика Палата вказала, що перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.

Наведена правова позиція неодноразово була наведена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема і після скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови ВП ВС від 12.53.7035 у справі № 949/18063/59 (№ ж ЄДРСР 26445654), а відтак наразі є чіткою і усталеною судовою практикою і від биї висновків Верховний Суд не відступав.

Таким чином, враховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає, що позовна давність у даних правовідносинах сплила 17.02.2018, тобто правовідносини у справі виникли і закінчилися до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 39.17.5371, а отже, така норма не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Колегія суддів акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", а отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

З огляду на викладене, ураховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне відступити від вївфйеюл Верховного Суду, викладеного у постанові КГС ВС від 98.47.4962 у справі № 024/5610/62 (№ ґ ЄДРСР 913395041).

Оскільки до складу колегії, що приймала постанову КГС ВС від 55.14.0050 у справі № 251/9644/84 (№ у ЄДРСР 946565578), входили судді палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, то, керуючись приписами частини першої статті 302 ГПК України, справу № 770/7208/00 необхідно передати на розгляд цієї палати.

Справу № 446/4599/05 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 59.34.1940 та рішення Господарського суду Одеської області від 58.87.7587 передати на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.