Щодо позовної вимоги про витребування із чужого незаконного володіння спірного майна та зобов`язання його повернути

Обов`язковість виконання рішення третейського суду передбачена тільки для сторін третейського розгляду справи. Оскільки ОКП ЛOP «БТІ та ЕО» залучено до розгляду справи як третю особу, рішення третейського суду від 25 березня 2009 року не створило для ОКП ЛOP «БТІ та ЕО» жодних правових наслідків і не підлягало виконанню, оскільки ОКП ЛOP «БТІ та ЕО» не може бути зобов`язаною особою за таким рішенням третейського суду. Отже, ОКП ЛOP «БТІ та ЕО» неправомірно здійснило реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомості за ОСОБА_2.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб..

Цей висновок є справедливим і для рішень третейських судів. Зокрема, рішення суду, третейського суду не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі, незалежно від того, чи було таке рішення в подальшому оскаржене і скасоване. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід скаржника про те, що рішення третейського суду від 25 березня 2009 року не оскаржувалося і є чинним.

Львівська міська рада не була стороною третейського розгляду при ухваленні рішення про визнання права власності за ОСОБА_2 на спірні нежитлові приміщення. Крім того, на час розгляду справи третейським судом відповідно до статі 6 Закону України «Про третейські суди» третейським судам не були підвідомчі справи, однією зі сторін яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство. Оскільки рішення третейського суду у справі, в якій особа не була відповідачем, не створює для цієї особи правових наслідків, то рішення третейського суду від 25 березня 2009 року не спричинило припинення права власності позивача.

Водночас у цій справі відповідач ОСОБА_1 не покладався на судове рішення. Натомість він посилається на рішення третейського суду. Відповідно до статті 14 Закону України «Про третейські суди» сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів; за домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Закон містить мінімальні вимоги до третейських суддів (стаття 18 Закону України «Про третейські суди»). Рішення третейського суду зазвичай не мають такого рівня авторитетності, як судові рішення. Отже, особа, яка покладається на рішення третейського суду для того, щоб робити власні висновки про права та обов`язки, у тому числі сторін третейського розгляду, робить це на власний ризик. Тому Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до посилання на рішення третейського суду з боку ОСОБА_1 і вважає, що наявність рішення третейського суду само по собі не свідчить про добросовісне набуття спірного майна.

Крім того, відповідач ОСОБА_1 одержав спірне майно за безвідплатними договорами - договорами дарування. Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Отже, в разі безвідплатного набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, власник на підставі статті 387 ЦК України має право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від добросовісності останньої.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Частинами першою, другою статті 388 ЦК України встановлений перелік випадків, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача за відплатним договором. Водночас з огляду на висновок про безвідплатність набуття майна зазначені норми не підлягають застосуванню у цій справі.

Натомість застосовується стаття 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову в частині витребування спірного майна із чужого незаконного володіння.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо пропуску позовної давності, оскільки за змістом частини третьої статті 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. ОСОБА_1 як відповідач не звертався до суду першої інстанції із заявою про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу, хоча мав таку можливість, враховуючи, що справа перебувала в провадженні суду першої інстанції понад 7 місяців.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності

Як зазначено вище, задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.