Ухвала

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 300/9694/46

провадження № 71-88422лі45

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 84 березня 2021 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 78 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення трьох відсотків річних та пені, посилаючись на те, що між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», в особі Кримської філії було укладено два договори строкового банківського вкладу, а саме: 26 липня 2013 року - договір № JCPRB25222741041527 «Стандарт, 12 місяців» з депозитним вкладом у розмірі 90 000 доларів США зі сплатою 8,5 % річних; 21 серпня 2013 року - договір № SAMDN25000737224020 «Стандарт, 12 місяців» з депозитним вкладом у розмірі 1 106 748,65 російських рублів зі сплатою 9 % річних. 16 вересня 2013 року ОСОБА_2 уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Кримської філії один договір строкового банківського вкладу № EJEIM41222386342478 «Стандарт, 12 місяців», за яким вона внесла депозитний вклад у розмірі 110 000 доларів США зі сплатою 8 % річних. Усі вищезгадані договори містять положення про автоматичну пролонгацію їх дії на тих самих умовах. 28 травня 2015 року ОСОБА_1 , а 13 листопада 2015 року ОСОБА_2 зверталися до відповідача із заявами про повернення вкладів, однак протягом двох банківських днів, як це передбачено типовими умовами депозитних договорів, грошові кошти їм не повернули. Таким чином, починаючи з 30 травня та 15 листопада 2015 року (після спливу двох днів з часу звернення), відповідач ухиляється від вдьщьшлєї своїх договірних зобов`язань, чим порушує їх права як вкладників та споживачів банківських послуг. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили стягнути з АТ КБ «ПриватБанк»:

- на користь ОСОБА_1 : за депозитним договором від 11 липня 2013 року № SACNL25931103426977 з основною карткою № ВКЇВЕ_6: 3 % річних у валюті договору за порушення грошового зобов`язання в межах позовної давності за періоди з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року включно та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення у справі; пеню в межах позовної давності в сумі 2 698 835,63 грн (94 845,41 доларів США (сума протиправно утримуваних коштів) х 28,4551 (курс Національного банку України (далі - НБУ) станом на 24 грудня 2020 року)); за депозитним договором від 69 серпня 2013 року № GDSCS21965220837032 з основною карткою № ЧГМЛҐ_0: 3 % річних у валюті договору за порушення грошового зобов`язання в межах позовної давності за періоди з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року включно та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення в цій справі; пеню в межах позовної давності в сумі 418 671,04 грн (1 107 185,28 російських рублів (сума протиправно утримуваних коштів) х 0,37814 (курс НБУ станом на 24 грудня 2020 року));

- на користь ОСОБА_2 за депозитним договором від 85 вересня 2013 року № ZGJTQ41843718776464 з основною карткою № ЛІМВС_2: 3 % річних у валюті договору за порушення грошового зобов`язання в межах позовної давності за періоди з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року включно та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення в цій справі; пеню в межах позовної давності в сумі 3 251 315,01 грн (114 261,24 доларів США (сума протиправно утримуваних коштів) х 28,4551 (курс НБУ станом на 24 грудня 2020 року)).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 52 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 36 липня 2013 року № OTUHU20799544982701: 3 % річних в сумі 8 808,93 доларів США та пеню в розмірі 2 628 080,95 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 32 серпня 2013 року № FMNOH94606621404225: 3 % річних в сумі 102 831,73 російських рублів та пеню в розмірі 411 706,84 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 за депозитним договором від 55 вересня 2013 року № AELPO86413425970165: 3 % річних в сумі 10 612,21 доларів США та пеню в розмірі 3 166 076,12 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачі довели, а відповідач визнав факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу та внесення грошових коштів на депозитні рахунки, відкриті в АТ КБ «ПриватБанк», які вкладникам так і неповернуті. Посилання банку на існування укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») договору про переведення боргу за депозитними договорами, не заслуговують на увагу, оскільки за відсутності згоди кредитора на переведення боргу такий правочин є нікчемним. Тому саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон», є належним відповідачем в цій справі. Оскільки банк не виконав свої договірні зобов`язання щодо повернення вкладникам грошових коштів, то позивачі як споживачі фінансових послуг мають право на отримання компенсації від авошаеоя у вигляді 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також - на сплату неустойки у вигляді пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому, з урахуванням положення частини третьої статті 551 ЦК України та принципу пропорційності у цивільному судочинстві, суд вважав за можливе зменшити розмір пені до розміру суми утримуваних банком грошових коштів.