Дата реєстрації в системі: 09.05.2019 р.
Реквізити документа будуть доступні після рєстрації облікового запису.

Увага!

1. Правова позиція в зазначеній Постанові Великої Палати Верховного Суду є неактуальною, внаслідок відступлення, відповідно до пункту 48 Постанови ВП ВС від 01.09.2020 у справі № XXXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 91644731), в частині твердження, що: "Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання (стаття 611 ЦПК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом".

2. Слід звернути увагу, що в цій постанові Великої Палати Верховного Суду сформульовано правову позицію щодо бази нарахування пені за ч. 5 ст. 10 ЗУ від 12.05.1991 № XXXXXXX «Про захист прав споживачів» такого змісту: "відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі".

Однак на неактуальність (нечинність) цієї правової позиції, зокрема, вказує зміст мотивувальної частини постанови ВП ВС від 18.04.2023 у справі № XXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 110367954).

Так, ВП ВС відмовлено у прийнятті справи до розгляду в частині необхідності відступлення від правових висновків, викладених у цій постанові ВП ВС від 20.03.2019 у справі № XXXXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 81574008), оскільки питання щодо бази нарахування пені за ч. 5 ст. 10 ЗУ від 12.05.1991 № XXXXXXX «Про захист прав споживачів» уже роз`яснені в постанові ВП ВС від 25.01.2022 у справі № XXXXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 103133074) та у її пункті 67 щодо них зроблені правові висновки такого змісту: "дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів".

Додатково вказано, що незазначення в постанові ВП ВС від 25.01.2022 у справі № XXXXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 103133074) відступу від конкретної постанови ВП ВС від 20.03.2019 у справі № XXXXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 81574008) не свідчить, що правова позиція, яка є аналогічною тій, яка вже висловлена, є чинною.

3. Слід звернути увагу, що в цій Постанові Великої Палати Верховного Суду є застосування правової позиції з Постанови ВСУ від 04.11.2015 у справі № XXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 53455545) та Постанови ВП ВС від 12.12.2018 у справі № XXXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 78680689), в частині твердження, що: "положення частини третьої статті 551 ЦК України, з урахуванням положень статті 3 цього Кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків".

Однак мотивувальна частина Постанови ВП ВС від 18.04.2023 у справі № XXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 110367954) містить твердження, що Велика Палата Верховного Суду конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину третю статті 551 ЦК України, у пункті 8.24 Постанови ВП ВС від 18.03.2020 у справі № XXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 88952210) та пункті 85 Постанови ВП ВС від 26.06.2019 у справі № XXXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 87952206), відповідно до яких: "щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити".

Правова позиція

"Актуальна правова позиція"

Постанова ВП ВС від 01.09.2020 по справі № 216/3521/16-ц (№ в ЄДРСР 91644731)

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після рєстрації облікового запису.
^ Наверх