Законом № XXXXXXXX установлено обов`язок ліцензіата переоформлювати ліцензію на мовлення не тільки у випадку зміни організаційно-правової форми, умов діяльності ліцензіата, але й визначено обов`язок ліцензіата подати Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення у випадку зміни відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера).

Відомості про засновника (співзасновників), власника (співвласників) телерадіоорганізації - ліцензіата та пов`язаних осіб, які були зазначені у заяві про видачу (продовження строку дії) ліцензії на мовлення є обов`язковими додатками до ліцензії і підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру суб`єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення.

Національна рада при здійсненні своїх владних управлінських функцій уповноважена самостійно приймати рішення про анулювання ліцензії на мовлення, з підстав, визначених частиною другою статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а також звертатися до суду з позовом у разі наявності обставин (фактів), наведених у частині п`ятій статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», зокрема, на підставі факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата.

Вибуття або зміна власника в цьому випадку учасника товариства, свідчить про настання організаційних змін в товаристві. Про це, також, свідчить системний правовий аналіз статей 27, 35 та 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Організаційні зміни статусу передбачають, як зміну організаційно-правової форми та умов діяльності ліцензіата, так і зміну відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника.

Інше тлумачення положень частини четвертої статті 35, пункту «б» частини п`ятої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» призводить до порушення вимог статті 38 цього Закону в частині обов`язкового внесення до Державного реєстру суб`єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення відомостей, зокрема, про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), а також статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», яка визначає, що структура власності суб`єкта інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення визнається прозорою, якщо інформація, оприлюднена на його офіційному веб-сайті та надана Національній раді, дає змогу визначити всіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь у юридичній особі чи можливість значного або вирішального впливу на управління та/або діяльність юридичної особи, у тому числі відносини контролю між усіма особами в ланцюгу володіння корпоративними правами щодо цієї юридичної особи, а також визначити кінцевого бенефіціарного власника.

«Неподання заяви встановленого зразка про переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника» та «несвоєчасне подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата» не передбачають застосування різних видів санкцій за їх вчинення.

Послідовність застосування санкцій Нацрадою визначено законодавцем лише у випадку вчинення телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги порушень, за які статтею 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено застосування санкції у вигляді стягнення штрафу, і які не були усунені після застосування такого штрафу.

Натомість факт несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата є самостійною підставою для прийняття Національною радою рішення про звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії на мовлення, передбаченою пунктом «б» частини п`ятої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії на мовлення є дискреційним правом Національної ради, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.