Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника з висновками судів попередніх інстанцій про віднесення позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя до вимоги майнового характеру, що мало наслідком визначення відповідного розміру судового збору за подання вказаної вимоги та повернення позовної заяви без розгляду через неусунення її недоліків (з підстав недоплати судового збору у визначеному законом розмірі за вимогу майнового характеру).

Водночас, перевіряючи зазначені доводи заявника, судовою колегією з`ясовано, що у постанові КЦС ВС від 28.10.2020 у справі № XXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 92661934) предметом позову в якій були три вимоги (про застосування наслідків недійсності правочину, визнання прав іпотекодержателя та відновлення обтяжень) при розподілі судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанціях, позовну вимогу про визнання прав іпотекодержателя кваліфіковано як вимогу немайнового характеру про що побічно свідчать суми розподіленого судового збору.

Аналогічний підхід щодо немайнового характеру позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя при визначенні розміру судового збору, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги міститься у постанові КЦС ВС від 05.04.2023 у справі № XXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 110743273).

При цьому у вищезазначеній справі колегія суддів вказала й на те, що у випадку, якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та виходить із того, що його право іпотекодержателя порушене, тому належним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що вимоги про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна є ефективним способом захисту.

Така ж правова позиція щодо немайнового характеру позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя знайшла відображення, зокрема, в ухвалі КЦС ВС від 09.07.2021 у справі № XXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 98220750) та в ухвалі КЦС ВС від 16.12.2022 у справі № XXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 107984839) при визначенні розміру судового збору, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги.

Отже, простежується різний підхід судів цивільної та господарської юрисдикцій щодо застосування приписів чинного законодавства при кваліфікації позовних вимог про визнання права іпотекодержателя.

Верховний Суд вважає необхідним відступити від висновку, викладеного, зокрема, але не виключно у постанові КЦС ВС від 05.04.2023 у справі № XXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 110743273), у постанові КЦС ВС від 28.10.2020 у справі № XXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 92661934) та яка знайшла своє відображення в ухвалі КЦС ВС від 09.07.2021 у справі № XXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 98220750) та в ухвалі КЦС ВС від 16.12.2022 у справі № XXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 107984839), з таких підстав.

У постанові ВП ВС від 25.08.2020 по справі № 910/13737/19 (№ в ЄДРСР 91314538) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Так, у цій справі метою звернення позивача до суду було звернення стягнення на предмет іпотеки. Цій меті відповідає заявлена вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Водночас вимогу про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна у цій справі по суті необхідно розглядати як підставу для задоволення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначене, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також свідчить про спрямованість вимоги про визнання права іпотекодержателя на набуття позивачем саме майнових прав, а отже майновий характер заявленої вимоги.

В свою чергу, реалізуючи своє право на визначення предмету та підстав позову, передбачене, зокрема, статтями 4, 5, 14 Господарського процесуального кодексу України позивач фактично намагається уникнути сплати судового збору як за вимогу майнового характеру в порядку та розмірах встановлених Законом України "Про судовий збір".