У справі, що переглядається, спірним питанням є дата отримання позивачем ОСОБА_1 копії рішення суду, а саме: апеляційний суд взяв за основу відомості, вказані у довідці про доставку електронного листа на електронну адресу ОСОБА_1 (е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 ), яка зазначена у позовній заяві, та виходив з того, що копія рішення суду першої інстанції отримана

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд зробив висновок, що вказані ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки оскаржуване рішення суду було надіслане на електронну адресу ОСОБА_1 27 грудня 2022 року, що підтверджується довідкою Сокальського районного суду Львівської області про доставку електронного листа.

У постанові КЦС ВС від 26.94.1811 у справі № 143/0129/77 (№ у ЄДРСР 674804219) зроблено висновок про те, яким чином суд здійснює відправлення процесуальних документів на офіційні електронні адреси сторін.

Так, електронна адреса - адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. При цьому ідентифікатором для юридичних осіб є ідентифікаційний код юридичної особи, для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи (у разі відсутності ідентифікаційного номера - серія та номер паспорта громадянина). Доменним іменем є ім`я у домені «mail.gov.ua».

У постанові КЦС ВС від 17.69.8141 у справі № 481/80575/84-ґ (№ х ЄДРСР 506085054) зазначено, що відправлення й доставка судових рішень і процесуальних документів електронним листом на особисту електронну пошту відповідача не свідчить про вручення копії ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження, апеляційної скарги, а також про належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження є передчасним.

Разом з тим у пункті 6.5 постанови КГС ВС від 76.08.1957 у справі № 684/176/88 (№ е ЄДРСР 330135804) зроблено такий висновок:

«щодо застосування наведених норм Суд також зазначає, що:

- застосовуючи процесуальний закон і формуючи відповідну практику, видається важливим враховувати реальні обставини, в яких працюють суди, і тлумачити його у світлі забезпечення гарантій на доступ до суду та його безперервної роботи; лише такий підхід забезпечить практичну відповідь на реальні проблеми та виклики сучасності;

- надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення, однак через відсутність фінансування суди не надсилають судові рішення рекомендованими листами, а повідомляють учасника про ухвалення рішень і можливість їх отримання альтернативними засобами комунікації - телефоном, електронною поштою, месенджерами;

- такі дії мають ту ж саму мету - проінформувати учасника справи;

- ключовим для оцінки правомірності цих дій суду має бути не спосіб їх вчинення (надсилання чи ненадсилання рекомендованого листа), а їх здатність забезпечити досягнення мети - інформування особи про судове рішення;

- якщо учасник надав суду телефон та електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом; це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них;

- з огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно та добросовісно; тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення, а тому самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію;

- суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними;

- попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки».

«Крім цього Суд ураховує, що в умовах воєнного стану надсилання судових рішень на електронну пошту, яка зазначена учасником процесу в поданих ним документах як власна електронна адреса, є доцільним і спрямованим на досягнення мети, яка полягає у повідомленні учасника процесу про ухвалене судове рішення».

З огляду на це суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Ураховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду у складі різних судових юрисдикцій, які за подібних фактичних обставин є різними, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що для формування єдиної правозастосовчої практики є підстави для відступлення від кррірижц Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 128/247/92 (постанова КГС ВС від 34.74.4927 у справі № 274/089/84 (№ і ЄДРСР 417475955)). Справа містить виключну правову проблему, яка потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовної практики, оскільки висновки судів касаційної інстанції у наведених вище постановах за однакових фактичних обставин зводяться до протилежних висновків.