Підсумовуючи коло питань, які, на думку Палати, становлять виключну правову проблему у контексті позовів прокурора, можна навести такий перелік:

- з 2015 року прокуратура втратила функції нагляду, що знайшло відображення, у тому числі і у відповідній редакції статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка імперативно вимагає, щоб органи державної влади та місцевого самоврядування (далі - компетентні органи) самостійно здійснювали захист інтересів держави і територіальної громади. На думку Палати, позиції Великої Палати Верховного Суду не завжди узгоджуються з цими законодавчими нормами;

- задля того, щоб інтереси держави не залишалися незахищеними, прокурор з дотриманням вимог щодо повідомлення компетентних органів може звертатися до суду виключно у разі їх бездіяльності або якщо такий орган взагалі відсутній;

- метою дотримання встановленого законом правила щодо повідомлення компетентного органу є те, щоб саме цей орган захищав інтереси держави. Прокурор повідомляє орган про стверджуване порушення і просить його відреагувати для захисту інтересів держави. При цьому таке повідомлення не є обтяжливим для прокурора. На цей час уже існує усталена практика Верховного Суду щодо визначення критеріїв бездіяльності компетентного органу та дотримання розумного строку для відповіді на звернення прокурора;

- як правило, в більшості сфер життя є державні органи або органи місцевого самоврядування, які мають компетенцію щодо захисту інтересів держави, і випадки відсутності таких органів досить малоймовірні та поодинокі;

- у багатьох сферах життя є кілька компетентних органів, які мають функції щодо захисту інтересів держави і територіальної громади. Наприклад, у позовах про визнання недійсними додаткових угод про закупівлі в сфері освіти та стягнення надмірно сплачених коштів за договорами, укладеними без конкурентних засад або з їх порушеннями, прокурори визначають компетентними органами: Міністерство освіти України, місцеві територіальні управління освіти, самі навчальні заклади, Держаудитслужбу України, органи місцевого самоврядування, з бюджетів яких фінансуються заклади освіти. У земельних спорах в одному спорі такими органами можуть бути: Держгеокадастр України (щодо земель всіх форм власності), органи місцевого самоврядування, Кабінет Міністрів України, облдержадміністрації, райдержадміністрації, управління водного, лісового господарства та інші компетентні органи;

- якщо прокурор звертається з позовом до державного органу або органу місцевого самоврядування, визначаючи його відповідачем, то це не вказує на те, що орган, який компетентний захищати інтереси держави, зникає. По-перше, такий орган продовжує існувати і повинен був отримати від яйоєйитюо попереднє звернення з інформацією про стверджуване порушення. По-друге, може бути інший компетентний орган, який також міг звернутися до суду для захисту інтересів держави;

- попереднє звернення прокурором до компетентного органу, навіть якщо такий орган є порушником, не нівелює обов`язку звернення до нього, тим більше, що такий орган у більшості випадків може виправити ситуацію або самостійно, або шляхом звернення до суду від зофтч імені;

- проблемним є питання, коли прокурор звертається до суду і визначає компетентний орган як відповідача, який вчинив порушення, наприклад, прийняв оспорюване рішення, водночас може існувати інший державний орган, який міг би звертатися до суду з метою захисту інтересів держави. Наприклад, як у цій справі, прокурор може звернутися в інтересах Держгеокадастру України про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки;

- у випадку, якщо прокурор все ж зазначив відповідачем орган місцевого самоврядування, то суд відповідно до принципу "суд знає закон" і правових висновків Великої Палати Верховного Суду з цього питання повинен самостійно встановити, чи немає іншого органу, який повинен або може захистити інтереси держави або територіальної громади в спірних правовідносинах;

- у подібних ситуаціях суди, зокрема Об`єднана палата Касаційного господарського суду, виснувала, що якщо є кілька компетентних органів, то немає необхідності зазначати позивачами всі ці органи, достатньо одного з відповідною компетенцією;

- водночас, на думку Палати, проблемним є питання, коли прокурор вказує, що порушення вчинено одним з компетентних органів, тому він і є відповідачем, не вказавши позивачем жодного з інших компетентних органів;

- прокурор, визначаючи штучно відповідачем орган місцевого самоврядування, за вимогою, яка є неефективним способом захисту (наприклад, скасування рішення такого органу, яке вичерпало свою дію виконанням), вочевидь намагається штучно уникнути необхідності повідомлення цього органу щодо стверджуваного порушення, не надаючи йому можливості відреагувати та/або виправити порушення самостійно або шляхом звернення до суду;

- з урахуванням того, щоби держава в особі одного компетентного органу не зверталася з позовом до держави в особі іншого компетентного органу, логічним, на думку Палати, є те, що певний компетентний орган насамперед повинен бути позивачем у справах про захист інтересів держави, оскільки рішення суду буде спрямоване саме на захист інтересів держави в особі цього органу. Адже позивачами в господарському процесі є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу;

- за загальним правилом, відповідачами у господарському процесі є особи, яким пред`явлено вимоги, що переважно за позовами прокурора в господарських справах є повернення або витребування майна, стягнення коштів. Відтак, як правило, відповідачами виступають юридичні особи приватного права, за рахунок яких і повинно бути відновлено порушене право держави;

- визначаючи компетентний орган не позивачем, а відповідачем, згодом як прокурор, так і суди зіштовхуються з проблемою неможливості задоволення позову на користь відповідача. Наприклад, прокурор, звертаючись до органу місцевого самоврядування щодо визнання недійсним його рішення, договору оренди і повернення земельної ділянки, не може сформулювати, кому повернути земельну ділянку. Якщо повернення або витребування відбувається на користь відповідача, то це є порушенням господарського процесу. Якщо на користь територіальної громади або держави, то очевидним є те, що від їогбк місцевої територіальної громади або держави повинен діяти якийсь орган з метою здійснення стягнення та виконання рішення суду. Дещо абсурдним є задоволення позову прокурора про стягнення з органу місцевого самоврядування на користь територіальної громади, яку власне й уособлює цей орган місцевого самоврядування, або стягнення з Держгеокадастру як відповідача на користь держави без визначення компетентного органу як стягувача.

Усі ці проблемні питання, на думку Палати, можна було би логічно і правильно систематизувати, якщо би Велика Палата Верховного Суду сформулювала прості та зрозумілі правила, які б, з одного боку, не були обтяжливими для прокурора, а з другого боку, не призводили би до порушення Закону України "Про прокуратуру" та господарського процесу, наприклад:

- прокурор здійснює захист інтересів держави лише у разі, якщо компетентний орган відсутній або відмовляється (активно або пасивно) здійснювати захист. Якщо компетентний орган існує, один або навіть декілька, то достатньо повідомити орган, в інтересах якого прокурор буде звертатися до суду, про стверджуване порушення;

- з метою захисту інтересів держави та територіальної громади позивачами в господарських справах повинні бути насамперед саме ті органи, на користь яких заявляються позовні вимоги, і рішення суду в такому випадку призведе до відновлення прав держави або територіальної громади саме в особі цих органів.

Тому Палата вважає, що питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивача, має характер виключної правової проблеми, яка з урахуванням існування наведеного вище кількісного критерію та зважаючи на істотні розбіжності у судовій практиці судів різних інстанцій, є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.