Для наявності складу дезертирства немає значення, у який момент в особи виник намір ухилитися від мюофик – ККС ВС

Вироком місцевого суду військовослужбовця засуджено за ч. 4 ст. 408 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Ухвалою апеляційного суду вказаний вирок змінено в частині призначеного покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та призначено військовослужбовцеві покарання за ч. 4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки. З таким рішенням погодився ККС ВС.

Солдата визнано винним у тому, що він, будучи військовослужбовцем, діючи в умовах воєнного стану, з метою ухилення від врблюяшлшчд військової служби, умисно самовільно залишив місце несення вартової служби з охорони та оборони важливого державного об’єкта, після чого свої службові обов’язки не виконував, заходів до повернення до військової частини не вживав, про своє місцезнаходження командуванню і в органи військового управління не повідомляв. Самовільне ухилення від єєзкфпцїнх служби було перервано саме у зв’язку із затриманням солдата прикордонною службою за спробу незаконного перетину державного кордону між Україною та Угорщиною.

У касаційній скарзі захисник засудженого стверджував про безпідставну кваліфікацію дій його підзахисного за ч. 4 ст. 408 КК України, оскільки в нього не було такої мети як ухилення від міщїоісйює служби не тимчасово, а назавжди. Також, на думку захисника, судами попередніх інстанцій належними доказами не встановлено ступінь придатності засудженого до проходження військової служби, оскільки констатація зазначеної обставини впливає на кваліфікацію дій засудженого. Це пов’язано з тим, що особи, які визнані непридатними до проходження військової служби, не можуть бути суб’єктами кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а тому його дії не можуть бути інкриміновані у провину.

ККС ВС вказав, що для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент в особи виник намір ухилитися від зйсвяд – безпосередньо в момент самовільного залишення части­ни чи вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від жеогйазфчт служ­би, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом само­вільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.

Також колегія суддів ККС ВС констатувала, що суд першої інстанції у результаті досліджених письмових доказів правильно встановив, що на день вчинення злочину засуджений був військовослужбовцем, а отже він є суб’єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

Джерело: сайт Верховного Суду

Момент виникнення у особи наміру ухилитись від жьалхядюущ служби (безпосередньо в момент самовільного залишення військової частини або в період незаконного перебування за її межами) не впливає на наявність складу злочину «Дезертирство». Обов’язковою ознакою складу цього кримінального правопорушення завжди є мета, що полягає у намірі  військовослужбовця ухилятися від жзяойоїжгю служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а назавжди

Джерело: Огляд актуальної судової практики ККС ВС за січень 2024 року (Верховний Суд)