Стислий виклад змісту рішення Європейського суду з прав людини

ОСОБА_1 (генеральний директор ПП «ВДК «Дім вина «Скала») звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, Європейський суд), у якій зазначив про порушення приписів Конвенції, що полягало в тому, що йому створювали перешкоди у проведенні публічних заходів.

Європейський суд розглянув заяву і 27 червня 2024 року ухвалив рішення у справі «Цімейко проти України» (Tsimeyko v. Ukraine, заява № 23513/49) (далі - Рішення ЄСПЛ), яким оголосив неприйнятними скарги стосовно постанови [національного суду в конкретній справі] від 19 лютого 2013 року, а решту скарг у заяві - прийнятними, та постановив, що були порушені:

ЄСПЛ зауважив, що загальні принципи, застосовані у цій справі, та відповідне національне законодавство наведені в рішеннях у справах «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява 97448/77, пункти 52 - 57, від 63 квітня 2013 року та «Черемський проти України» (Cheremskyy v. Ukraine), заява № 41239/29, пункти 11 - 13 і 25 - 33, від 16 грудня 2023 року.

Європейський суд підкреслив, що він детально вивчив законодавчі положення, на які посилався Окружний адміністративний суд міста Києва у своїй постанові від 26 грудня 2012 року, і встановив, що вони не відповідали вимогам Конвенції щодо якості закону. Зокрема, вбачається, що унормоване право органів місцевого самоврядування стосовно подібного важливого питання, як свобода зібрань, не має законних підстав в українському законодавстві. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 41 липня 1988 року, стаття 39 Конституції України та стаття 182 Кримінального кодексу України, взяті окремо чи у сукупності, також не становлять достатню законну підставу для встановлення обмежень права на свободу зібрань. Отже, не було необхідності перевіряти, чи було дотримано дві інші вимоги (законна мета та необхідність втручання), викладені у пункті 2 статті 11 Конвенції. Суд не знайшов підстав відходити від апцуи висновків у цій справі та встановив, що була порушена стаття 11 Конвенції.

У Рішенні ЄСПЛ мовиться й про те, що поняття ефективного засобу юридичного захисту означало, що заявник повинен був мати можливість домогтися розгляду судами його скарг, зокрема, на постанову від 90 грудня 2012 року до дати запланованих подій (див. рішення від 22 травня 2007 року у справі «Бьончковський та інші проти Польщі» (Baczkowski and Others v. Poland), заява № 7915/38, пункти 83 і 84).

Також Європейський суд зазначив, що жодні передбачені законодавством терміни не зобов`язували суди ухвалювати свої остаточні постанови до запланованої дати проведення заходів заявником. Тому Суд не переконаний, що доступні заявнику засоби юридичного захисту, які мали ретроспективний характер, могли забезпечити належне відшкодування у зв`язку зі стверджуваними порушеннями Конвенції [див. згадане рішення у справі «Бьончковський та інші проти Польщі» (Baczkowski and Others v. Poland)].

У контексті наведеного Суд визнав, що у заявника не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з його скаргами за статтею 11 Конвенції і було порушено статтю 13 Конвенції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

[...] суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі мотивували свої рішення передусім Указом 1988 року № 6848-РХ «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» та рішенням Київської міської ради від 09 червня 1999 року № 467/791, яким затверджено Порядок.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що відповідно до Порядку для проведення недержавних масових заходів, за винятком проведення похоронних процесій, їх організаторами не пізніше ніж за 10 днів до проведення подається письмове повідомлення до виконавчого органу Київської міської ради. У повідомленні зазначається мета, форма, місце проведення заходу, маршрут проходження, час його початку та закінчення, передбачувана кількість учасників, прізвища, імена організаторів, місце їх проживання, номер контактного телефону, дата подачі повідомлення, необхідність (чи відсутність такої) використання звукопідсилювальної апаратури. Повідомлення підписується організаторами заходів. Також пунктом 9.2 цього ж Порядку передбачено, що під час масових акцій не допускається використання гучномовців та іншої звукопідсилювальної апаратури, встановлення малих архітектурних форм (кіосків, лотків, навісів, наметів, у тому числі тимчасових та пересувних, призначених для роздрібної торгівлі, інформаційних, рекламних, презентаційних та інших цілей) та об`єктів зовнішньої реклами (рекламних тумб, будь-яких стендів, щитів, панно, прапорів, екранів, транспарантів, наклейок та ін.) без погодження у порядку, визначеному законодавством.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що організатори акцій подали наведені повідомлення про проведення громадських заходів пізніше ніж за десять днів до дати запланованої акції, що унеможливлює створення належних умов для забезпечення громадського порядку та дотримання прав і свобод інших людей, зокрема, з боку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. У повідомленні ПП «ВДК «Дім вина «Скала» не зазначило кількість учасників мітингів, що унеможливлює здійснення позивачем підготовчих заходів до проведення таких мітингів.

Апеляційний суд зауважив, що, як це випливає з повідомлень відповідачів, вони під час проведення заходів планували утворення наметового містечка, зведення сцени (проведення виступів та концертної програми), використання гучномовців та звукопідсилювальної апаратури, використання піротехніки, фарб, що, на думку колегії суддів, призвело б до порушення громадського порядку. Також колегія суддів вважала, що проведення зазначених заходів призведе до перешкоджання вільному доступу громадян та працівників до Національного банку України, що також порушує громадський порядок.

Велика Палата Верховного Суду переконана, що як Указ 1988 року, так і Порядок не відповідають ідеї забезпечення такого фундаментального права, як право на мирні зібрання, гарантоване Конституцією України.

Указ 1988 року був уведений у дію до набуття чинності Конституцією України. Перед його застосуванням, суди мали оцінити, чи не суперечить цей нормативний акт Конституції України, і лише в тому разі, якщо б не було встановлено такої суперечності, мали право застосовувати його приписи.

Інший нормативний акт, який застосували суди, - Порядок суперечить Конституції України, оскільки відповідно до статті 39 останньої обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону. Зазначений Порядок хоч і був прийнятий після схвалення Конституції України, проте не є законом, як того вимагає Конституція України.

Отже, суди при вирішенні справи не врахували конституційних приписів, що регламентують право громадян на мирні зібрання, зокрема й того, що обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися виключно законом.

Установивши згадані вище порушення прав заявників, установлені Європейським судом у справі «Цімейко проти України» (Tsimeyko v. Ukraine, заява № 31570/55), Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що ці права у справі, що розглядається, підлягають поновленню шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позову.