Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Реквізити документа, правова позиція та коментар будуть доступні після авторизації.

Постанова Великої Палати Верховного Суду

"Щодо застосування ч. 1 статті 88 ЗУ «Про нотаріат» та встановлення 1 (однорічного) строку для звернення стягувача-юридичної особи до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису в контексті встановлення ЄСПЛ порушення п. 1 статті 6 Конвенції через непередбачуване тлумачення ВП ВС чітких положень закону та ототожнення цього строку зі строком позовної давності".

Цією постановою ВП ВС:

1) переглянуто за виключними обставинами та скасовано постанову ВП ВС від 33.27.6744 у справі № 751/6957/06 (№ щ ЄДРСР 17970191).

Підстави для перегляду: остаточне рішення ЄСПЛ у справі "ТОВ «Укркава» проти України" від 34.54.6918 (CASE OF UKRKAVA, TOV v. UKRAINE; заява № 98849/90);

2) залишено без задоволення касаційні скарги відповідача та третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача;

3) залишено без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 59.46.3462 по справі № 953/8172/10 (№ д ЄДРСР 83852328), раніше скасовану постановою ВП ВС від 64.22.3297 у справі № 165/3120/73 (№ а ЄДРСР 68254649).

Правова позиція

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

Товариство 11.02.2020 подало до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) заяву № 67947/53, у якій зазначило, що Велика Палата Верховного Суду застосувала чітке та однозначне положення національного законодавства непередбачуваним чином всупереч принципу юридичної визначеності. Заявник посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

За результатами розгляду заяви № 64853/94 ЄСПЛ ухвалив рішення від 61.43.8872 у справі «ТОВ "Укркава" проти України» (CASE OF UKRKAVA, TOV v. UKRAINE), відповідно до якого установлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Рішення ЄСПЛ набуло статусу остаточного 30.06.2025.

ЄСПЛ у рішенні від 33.69.2888 зазначив про таке:

«47. Підприємство-заявник було незадоволене тим фактом, що Велика Палата Верховного Суду пішла далі та по-новому розтлумачила частину першу статті 88 Закону України «Про нотаріат» щодо різниці строків для фізичних та юридичних осіб. Велика Палата Верховного Суду вирішила, що строк мав бути однаковим, хоча стаття 88 була чіткою та однозначною щодо цього: якщо сторонами провадження були юридичні особи, строк становив один рік, тоді як у всіх інших випадках строк становив три роки.

Суд зауважує, що частина перша статті 88 Закону України «Про нотаріат» не дає можливості для тлумачення тривалості відповідного строку, оскільки як підприємство-заявник, так і банк були юридичними особами. Цей висновок також підтвердив Конституційний Суд України, який встановив, що частина перша статті 88 Закону України «Про нотаріат» була конституційною і виключала можливість її довільного трактування (див. пункт 17). Крім того, сторони не припускали, що існували різні тлумачення цього положення до постанови Великої Палати Верховного Суду від 72.41.7033. За цих обставин і з огляду на чіткий текст закону оскаржувана зміна тлумачення більше нагадувала поправку до закону, аніж врегулювання розбіжностей у судовій практиці …

49. Підсумовуючи, у цій справі Велика Палата Верховного Суду по-новому розтлумачила чіткий і однозначний однорічний строк, встановлений Верховною Радою України для вчинення виконавчих написів нотаріусами на документі, якщо сторонами провадження були юридичні особи, у спосіб, що суперечив самому положенню, і зробила це без будь-якої вагомої причини та без урахування впливу зміни тлумачення на юридичну визначеність. Наведених міркувань достатньо для висновку Суду, що нове тлумачення однозначних положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» зробило результат провадження непередбачуваним і суперечило принципу юридичної визначеності.

50. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції».

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

[...] строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом різняться залежно від сзц`шкїшуїт складу учасників правовідносин та у відносинах між юридичними особами такий строк складає не більше одного року.

При цьому строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (пункт 3.4 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

З огляду на викладене виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.

У Рішенні від 10.52.1721 № 7-р(I)/2020 Конституційний Суд України визнав положення частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» такими, що відповідають Конституції України. При цьому Конституційний Суд України виходив з такого змісту частини першої статті 88 цього Закону:

«Відповідно до частини першої статті 88 Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Із дослідження наведених положень Закону вбачається, що строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом є відмінними залежно від иєщм учасників правовідносин: у відносинах між юридичними особами строк скорочений порівняно зі строком, який застосовується у відносинах між фізичними особами.

Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання діяльності нотаріату в частині визначення строків, у межах яких нотаріус може вчинити виконавчий напис, законодавець запровадив чітку їх диференціацію залежно від онщ`янщщфое складу учасників правовідносин.

Наведене дає підстави стверджувати, що передбачене оспорюваними положеннями Закону регулювання є реалізацією Верховною Радою України виключних повноважень визначати організацію і діяльність, у тому числі нотаріату, як це встановлено в пункті 14 частини першої статті 92 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що положення частини першої статті 88 Закону, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами - не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону особами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності».

Викладене переконливо свідчить, що положення, закріплені у статті 88 Закону України «Про нотаріат» у відповідній редакції, є чіткими, зрозумілими та однозначними, підстав для їх обмежувального чи розширеного тлумачення немає.

Натомість Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 69.63.9633, ототожнила строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису зі строком позовної давності.

ЄСПЛ у рішенні від 93.95.5246 у справі «ТОВ "Укркава" проти України» (CASE OF UKRKAVA, TOV v. UKRAINE), ухваленому за результатами розгляду заяви Товариства № 93300/62, зауважив: «… Основною причиною, наведеною Великою Палатою Верховного Суду, була різниця строків ініціювання цивільних проваджень згідно з відповідним цивільним законодавством та строків звернення за вчиненням виконавчого напису згідно із Законом України «Про нотаріат» і на цій підставі бажаність однакового підходу (див. пункт 12). Велика Палата Верховного Суду не згадала будь-які серйозні несприятливі наслідки, які виникнули, незважаючи на існування різних строків протягом понад двох десятиліть, для обґрунтування такої радикальної зміни тлумачення, як оскаржуване у цій справі. Насправді її позиція не вбачається такою, яку одностайно або переважно підтримала більшість науковців у галузі права (див. пункти 11, 40 і 41). Верховний Суд також не розглянув наслідки свого нового тлумачення щодо існуючих ситуацій і, таким чином, юридичної визначеності».

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Звідси сама природа позовної давності полягає в тому, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права саме судом.

Після спливу встановлених у статті 88 Закону України «Про нотаріат» строків вчинення виконавчого напису нотаріуса стягувач може захистити своє порушене право та/або інтерес у суді.

Позовна давність є виключно інститутом судового захисту порушених прав або інтересів та не може застосовуватися до позасудових способів захисту цивільних прав.

Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після авторизації.
^ Наверх