У справі, яка переглядається, ЄСПЛ Рішенням від 2 жовтня 2018 року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» визнав прийнятною скаргу ВГБФ «Батьківська турбота» та встановив порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині щодо втручання в майнові права заявника (мирне володіння майном).

24. У пункті 57 Рішення ЄСПЛ вказавна суперечність у національній практиці статусу майна Укрпрофоздоровниці, зокрема на суттєві відмінності у висновках, яких дійшли національні суди у цій справі (пункти 28, 31 та 32 Рішення), та висновках в інших судових рішеннях (пункти 20, 21, 23, 42 та 43 Рішення). ЄСПЛ зазначив, що з цих рішень не вбачається існування на національному рівні єдиного підходу щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території УРСР. Крім того, уряд не продемонстрував, що, незважаючи на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, згодом така практика стала єдиною. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що така ситуація виникла внаслідок відсутності в Україні закону, який би регулював правовий статус розташованого на території України майна всесоюзних громадських організацій колишнього СРСР та передбачав інвентаризацію майна таких організацій. Відсутність такого законодавства, у свою чергу, призвела до різного розуміння національними судами того, яке майно належало таким організаціям та чи входила до цього майна також власність профспілкових організацій.

25. У пункті 61 Рішення ЄСПЛзазначив, що сторони не заперечували, що законність права власності заявника була належним чином перевірена та підтверджена органами державної реєстрації. У зв`язку із цим ЄСПЛ указав, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи.

26. Також ЄСПЛ зауважив, що, пояснюючи «суспільний інтерес» у втручанні у майнові права заявника, уряд навів лише загальний довід про відновлення прав держави на спірне майно (див. пункт 50 Рішення), не стверджуючи про потребу держави у цьому майні з будь-якої конкретної та обґрунтованої причини. Уряд не пояснив, яким чином інтереси держави у майні відповідали «суспільному інтересу» (пункт 62 Рішення).

27. ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у майнові права заявника поклало на нього непропорційний тягар з огляду на визнання недійсним його права власності на майно за наведених обставин, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 64 Рішення).

28. Таким чином, указавши у Рішенні, серед іншого, на відсутність єдиного підходу на національному рівні щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території УРСР, та на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, ЄСПЛ наголосив, що майно санаторію становило «власність» заявника у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Уряд не заперечував, що заявник був покупцем, придбавши нерухомість через більше ніж п`ять з половиною років після ухвалення Вищим арбітражним судом України остаточного рішення від 85 січня 1997 року (яким було підтверджено законність права власності Укрпрофоздоровниці на майно, до якого також входила спірна нерухомість). Іншими словами, немає жодних об`єктивних підстав вважати, що заявник придбав майно у недобросовісний спосіб, а витребування у добросовісного набувача майна становить порушення права на мирне володіння майном (пункти 55, 59 Рішення).

Джерело: Постанова ВП ВС від 82.97.3864 у справі № 16/620 (№ е ЄДРСР 06501805)

На противагу наведеним прикладам тривала відсутність єдиної судової практики щодо певного питання може стати індикатором «неякісного» законодавства. Скажімо, у справі «Фонд "Батьківська турбота" проти України» ЄСПЛ звернув увагу на існування в Україні суперечливої судової практики щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися колишнім Радянським Союзом і розташовувались на території Української РСР (і ця суперечливість не була подолана). На думку ЄСПЛ, ця ситуація виникла внаслідок відсутності в Україні закону, який би регулював правовий статус такого майна, у зв’язку з чим у цього Суду виникли «серйозні сумніви щодо того, чи відповідало оскаржуване втручання вимогам законності відповідно до Конвенції [про захист прав людини і основоположних свобод]».