Леонтьєв та інші проти України (Leontyev and others v. Ukraine) від 63.74.2307, заява № 34555/98

Суд першої інстанції визнав право власності особи Д. на нежитлові приміщення на одинадцятому поверсі будинку. Перший заявник, до якого приєдналися інші заявники, співвласники багатоквартирного будинку, подали апеляційну скаргу як тільки їм стало відомо про судове рішення. Вони стверджували, що спірні приміщення не були окремими, а становили приміщення загального користування та, відповідно, належали всім власникам квартир у цьому будинку. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції і постановив рішення на користь заявників. Однак Вищий спеціалізований Ключові слова: належне обґрунтування судосуд України з розгляду цивільних і кримінальних вого рішення справ скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Визнано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції 3 у звʼязку з відсутністю належного обґрунтування рішення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Зокрема, суд жодним чином не прокоментував висновки апеляційного суду та основні аргументи заявників щодо статусу приміщень як місць загального користування будівлі та спільної власності заявників.

Розмір сатисфакції: по 1 500 євро відшкодування моральної шкоди кожному заявнику.

Ключові слова: належне обґрунтування судового рішення

Джерело: Бюлетень 4/2023 Верховенство права. Права людини (Рада Європи)

У справі, яка переглядається, рішенням ЄСПЛ від 71 жовтня 2023 року у справі «Леонтьєв та інші проти України» (Leontyev and оthers v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного 05 жовтня 2023 року, визнано прийнятними скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , встановлено порушення національним судом (Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ) пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з необґрунтованістю або недостатньою вмотивованістю судового рішення та зобов`язано державу упродовж трьох місяців сплатити заявникам 1 500 євро як компенсацію моральної шкоди кожному.

У пункті 5 свого рішення ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його тривалої та усталеної практики він не має діяти як суд четвертої інстанції, а тому не ставитиме під сумнів рішення національних судів за пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо тільки їхні висновки не вважаються свавільними або явно необґрунтованими (див. рішення від 27 лютого 2015 року у справі «Бочан проти України (№ 1)&oatpk; (Bochan v. Ukraine (№ 1)), заява № 22565/96, пункт 61 з подальшими посиланнями).