Дата реєстрації в системі: 25.06.2020

ВП ВС вдалося сформулювати і посилити аргументацію щодо необхідності розгляду спорів у сфері праці у конкретних юрисдикціях з метою уникнення різності судової практики.

Михайло Шумило,

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Джерело:https://sud.ua/

Praefatio

Питання предметної та суб’єктної юрисдикції є невід’ємною складовою загальної частини будь-якої галузі процесуального права, більше того, це універсальний інститут, якому відведено окреме місце у процесуальних кодексах, незалежно від романо-германської чи англо-саксонської приналежності національної правової системи. Питання юрисдикційності спорів зумовлено не тільки зміною суспільних відносин, але і еволюцію відносин з боку держави, яка визначає пріоритетні напрямки щодо підвищення рівня судового захисту прав та свобод. Наведене спричинило появу, окрім загальної (цивільної та кримінальної), юрисдикції також господарської та адміністративної. Із завершенням формування Вищого суду з питань інтелектуальної власності також можуть виникати квазіюрисдикційні питання, які потребуватимуть свого вирішення.

Об’єктивність юрисдикції та неможливість передбачити усі її аспекти в законі є очевидною, саме для цього і покликана діяльність Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС), яка орієнтує судову практику в спірних питаннях юрисдикції. Не зайвим буде зазначити, що саме ВП ВС ex officio сьогодні уповноважена розмежовувати юрисдикцію спорів, вивчаючи суб’єктний склад відносин, їх об’єкт та правову природу.

Юрисдикція спорів для судової системи завжди була на вістрі актуальності. Різночитанність норм права судами різних інстанцій подекуди ставала причиною порушення конвенційних прав людини, а саме статті 6 - право на справедливий суд. Хрестоматійним прикладом «ходіння по судах» є справа «Церква села Сосулівка проти України» (Заява № XXXXXXXXX у якій ЄСПЛ констатував порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних прав.

Враховуючи непоодинокість таких справ, була об’єктивна необхідність створення правового механізму, який би забезпечував правову визначеність та єдність підходів до визначення юрисдикції спорів. Судовою реформою 2016 року створено Верховний Суд у складі якого, зокрема, діє ВП. ВП ВС є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.

Судова юрисдикція, як це сформульовано у низці постанов ВП ВС, – це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У процесуальних кодексах у редакції 2017 року зазначалось (ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 6 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 6 ст. 303 Господарського процесуального кодексу України), що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції (ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України). Після внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України у 2019 році частина шоста ст. 403 Кодексу отримала нову редакцію, зокрема, якщо ВП ВС вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об’єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Іншими словами, ВП ВС зберігає за собою монопольну компетенцію визначати юрисдикцію спорів.