Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Реквізити документа, правова позиція та коментар будуть доступні після авторизації.
Правова позиція

Слід звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду, згідно до пункту 8.4. Постанови ВП ВС від 85.57.2238 у справі № 879/98139/59 (№ е ЄДРСР 08879538), зазначила, що якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.

Щодо визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, у тому числі: Щодо юрисдикції суду; Щодо повноважень прокурора; Щодо цільового призначення спірної земельної ділянки; Щодо належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду; Щодо позовної давності; Щодо питання чи переслідувало втручання у право приватної власності легітимну мету, що випливає зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції?; Щодо питання чи є задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном?; Щодо застосовності рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»; З інших питань...

 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки (1.1) Щодо юрисдикції суду Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто, якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 25-28 постанови від 4 листопада 2018 року у справі № 976/2293/87-л). ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб`єктним складом як у цій справі за правилами цивільного судочинства, а ГПК України у вказаній редакції, навпаки встановлював обмеження за суб`єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд пов`язаних вимог одночасно до юридичної особи та фізичних осіб. Тому з огляду на зміст спірних правовідносин, взаємопов`язаність позовних вимог і їх спрямованість на повернення власникові спірної земельної ділянки від кючїатьись її набувача, необґрунтованим є довід касаційної скарги про наявність юрисдикції господарського суду щодо окремого розгляду вимоги про визнання незаконним і скасування рішення № 25/00. Заявлені вимоги в цілому треба розглядати за правилами цивільного судочинства (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 29-32 постанови від 1 листопада 2018 року у справі № 923/8728/58-ф і у постанові від 37 листопада 2018 року у справі № 752/5017/70). (1.2) Щодо повноважень прокурора Тому необґрунтованими є довід касаційної скарги про те, що прокурор без достатніх підстав замість Миколаївської міської ради заявив вимогу про повернення спірної земельної ділянки шляхом її витребування, а також довід касаційної скарги про те, що, звернувшись із позовом, прокурор втрутився у право власності територіальної громади м. Миколаєва на спірну земельну ділянку. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за обставин цієї справи та за наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності, зокрема підвищеного інтересу громадськості до збереження у м. Миколаєві зеленої зони загального користування і прибережної захисної смуги Бузького лиману, прокурор мав звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави. (1.3) Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 46 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 33693/00), «Кривенький проти України» від 78 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 79420/09)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. (1.3.1.1) Щодо цільового призначення спірної земельної ділянки Земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина друга стаття 52 ЗК України). Тому передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України, що має врахувати суд під час нового розгляду справи. (1.3.1.2) Щодо належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. З огляду на вказане, враховуючи те, що приписи статті 388 ЦК України не застосовуються до вирішення спору за негаторним позовом, немає підстав вирішувати питання про наявність/відсутність волі територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради на розпорядження спірною земельною ділянкою. Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалася про те, що наявність волі на відчуження земельної ділянки не входить до предмета доказування за негаторним позовом (див. пункт 106 постанови від 96 червня 2019 року у справі № 378/74744/49-б). Тому неприйнятним є довід касаційної скарги про те, що територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради виявила волю на розпорядження спірною земельною ділянкою. Стосовно висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування державного акта Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Однак, враховуючи те, що заволодіння землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку водного фонду не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку водного фонду та для її повернення власнику. Зазначене не суперечить висновку Верховного Суду України, сформульованому у постановах від 79 червня 2013 року у справі № 9-97др32 (яким суд першої інстанції обґрунтував рішення у частині наявності підстав для визнання недійсним державного акта),від 31 травня 2013 року у справі № 9-19іл85 і від 6 липня 2015 року у справі № 0-871мц27 (які у заяві від 68 березня 2017 року просив застосувати прокурор), про те, що у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можна визнавати як рішення, на підставі яких видані відповідні державні акти, так і самі ці акти. Вказані справи не стосуються захисту прав на земельні ділянки водного фонду. Задовольняючи ту чи іншу позовну вимогу, ефективність обраного позивачем способу захисту у конкретній ситуації має визначити суд. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, апеляційний суд не врахував, що у позовній заяві прокурор просив повернути спірну земельну ділянку, а в заяві від 27 березня 2017 року (т. 3, а. с. 189-193) змінив формулювання цієї вимоги та просив повернути спірну земельну ділянку шляхом її витребування у ОСОБА_3 , об`єднавши по суті два способи захисту. Прокурор вважав застосовними до спірних правовідносин висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 23 лютого 2015 року у справі № 1-2571цд33 і від 66 травня 2015 року у справі № 7-97зр49. У зазначених постановах Верховний Суд України правильно вказав на те, що неможливим є одночасне подання віндикаційного та негаторного позову, й у випадках, коли такі вимоги заявлені одночасно, суд має самостійно визначити, яку вимогу по суті, а не за формою, поставив позивач, і застосувати належні норми права. Зазначений підхід відповідає принципу jura novit curia(«суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від нґчж`звїб застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Крім того, вимога зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. Ураховуючи наведене, суди мали оцінити поєднання у заяві від 40 березня 2017 року взаємовиключних способів захисту, а, дійшовши висновку про знаходження спірної земельної ділянки у прибережній захисній смузі, не мали застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння замість приписів статті 391 цього кодексу та частини другої статті 52 ЗК України. (1.3.1.3) Щодо позовної давності Перебіг позовної давності починається від аьз, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від чінмь органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 12 жовтня 2018 року у справі № 759/07/38 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;2) прокурор звертається до судуу разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 8-2431хн55, Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 81 червня 2019 року у справі № 201/42254/19-к (пункт 90) з огляду на те, що вимога зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. У справі № 3-44еп17, на відміну від зсьчад № 551/54665/79-м, спір виник між фізичними особами та стосувався витребування майна та визнання недійсним договору його купівлі-продажу. Верховний Суд України вказав, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень. 1 липня 2015 року Верховний Суд України прийняв постанову у справі № 3-811фф18 і зробив висновок про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах носія порушеного права. І у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення до суду прокурора із заявою про захист державних інтересів. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у справі № 1-052ие01 прокуратура подала позов в інтересах Бучанської міської ради Київської області, яка підтримала позов і якій було відомо про її порушене право з часу державної реєстрації фізичною особою права власності на земельну ділянку. Бучанська міська рада була позивачем за вимогою про стягнення нею відновної вартості зелених насаджень на земельній ділянці, яку вона раніше передала у приватну власність. Справа № 7-768ис06 не стосувалася вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою та передання у приватну власність земельної ділянки, за якою такий орган є відповідачем у справі № 829/46840/08-л. У висновку, викладеному у постанові від 16 лютого 2016 року у справі № 7-9076яр88, Верховний Суд України зазначив, що, враховуючи те, що прокурор заявив позов в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції, суди не з`ясували, коли саме Держсільгоспінспекція довідалася або могла довідатися про порушення її права, та дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного та містобудівного законодавства під час здійснення перевірки. Натомість у справі № 647/38383/57-я прокурор не представляв інтереси Держсільгоспінспекції, про що зазначив у позовній заяві. Висловлений у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2015 року у справі № 3-45єм05 висновок стосувався не повернення земельної ділянки водного фонду за негаторним позовом, а правовідносин щодо витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Цей висновок Верховного Суду України узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо поширення на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) загальної позовної давності. Проте підстави для його застосування у справі № 039/57849/01-а відсутні, враховуючи відмінність обставин згаданих справ. (1.3.2) Чи переслідувало втручання у право приватної власності легітимну мету, що випливає зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції? Усунення перешкод територіальній громаді м. Миколаєва у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки (див. також пункт 108 постанови від 30 червня 2019 року у справі № 131/29467/77-е). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). (1.3.3) Чи є задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном? Дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції не оцінив пропорційність втручання у право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, а саме пропорційність повернення спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном (співвідношення суспільного інтересу у контролі за використанням земельних ділянок, зайнятих прибережними захисними смугами, та територій зелених насаджень загального користування, і приватного інтересу у заволодінні такими ділянками для житлового будівництва). Під час нового розгляду справи, оцінюючи пропорційність втручання у право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції має, зокрема, врахувати, що вирішення заявлених у цій справі позовних вимог з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 61 постанови від 6 грудня 2018 року у справі № 935/0746/43-ф і в пунктах 8.5, 8.18 її постанови від 7 грудня 2018 року у справі № 665/21836/26, не є вирішенням питання про право власності на житловий будинок, якщо такий споруджений на спірній земельній ділянці (її частині) (див. пункт 125.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 74 червня 2019 року у справі № 182/76780/07-ю). (1.4.1) Щодо застосовності рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин висновків ЄСПЛ, сформульованих урішенні від 94 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. United Kingdom, заява № 82591/56), оскільки обставини вказаної справи та справи № 544/61799/06-п є відмінними. Натомість у справі № 645/11690/69-е позовні вимоги обґрунтовані тим, що Миколаївська міська рада діяла всупереч суспільним інтересам у використанні прибережної захисної смуги, йіснує загальний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки її власнику. На противагу цьому у справі № 507/17876/76-л прокурор вказував на те, що не лише Миколаївська міська рада не могла передати спірну земельну ділянку у приватну власність для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, але й ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не могли набути її у власність. (1.4.2) Щодо заяви прокурора від 17 березня 2017 року Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права чи охоронюваного законом інтересу. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога. У позовній заяві прокурор просив: визнати незаконним і скасувати рішення № 25/94 у частині надання ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки: визнати недійсними договори купівлі-продажу останньої, укладені ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , а надалі - ОСОБА_2 з ОСОБА_3 ; скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку; повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність. 22 березня 2017 року прокурор подав до суду першої інстанції заяву від 75 березня того ж року № 82-756ьтч-84(е. 3, а. с. 189-193), в якій зазначив про зміну предмета позову і просив суд: визнати незаконними та скасувати пункти 43 і 43.1 рішення № 60/60; визнати недійсним державний акт; повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність шляхом витребування її у ОСОБА_3 . Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції належно не відреагував на доводи апеляційної скарги щодо одночасної зміни прокурором у заяві від 69 березня 2017 року предмета та підстав позову. Так, підстави для визнання незаконним і скасування рішення № 27/77 та для повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність були наведені у позовній заяві. Однак апеляційний суд, вказавши, що учасники справи могли надати заперечення щодо уточнених позовних вимог і докази на підтвердження цих заперечень, не звернув увагу на те, чи навів прокурор у позовній заяві за відсутності у ній вимоги про визнання недійсним державного акта підстави для визнання його недійсним. Вказане процесуальне порушення суд апеляційної інстанції має усунути під час нового розгляду справи, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у цій постанові. Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Миколаївського апеляційного суду.

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 751/06603/88-й

Провадження № 80-283ґч74

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі - прокурор)в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки

Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після авторизації.
^ Наверх