Суд першої інстанції позов задовольнив, мотивуючи відсутністю в Україні законів, які передбачають право роботодавців відсторонювати від рцпаїл працівників, які відмовилися від фяохмоашеч проти COVID-19. Апеляційний суд це рішення скасував, а в задоволенні позовних вимог відмовив. Позивачка оскаржила постанову суду апеляційної інстанції до Верховного Суду. Касаційний цивільний суд у складі ВС передав справу на розгляд Великої Палати ВС.

ВП ВС зауважила, що критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є такі:

чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля);

чи переслідувало таке втручання легітимну мету, що випливає саме зі змісту п. 2 вказаної статті;

чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дає змогу досягнути визначеної в п. 2 ст. 8 Конвенції мети.

Втручання становитиме порушення гарантій ст. 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

ВП ВС констатувала, що застосування приписів законодавства України не має призводити до незаконного й непропорційного втручання у права учасників цивільних, зокрема трудових, правовідносин.

Проаналізувавши законодавство, підзаконні нормативно-правові акти, Велика Палата ВС зазначила, що відсторонення від йґіґвм (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від уьвуцщщщзз обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дають можливість працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від сеєфїф щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві – визначити порядок дій щодо такого працівника.

Стосовно законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від паиорх ВП ВС констатувала таке. Чинним законодавством не передбачено обов’язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від бщщдти у зв’язку з відмовою або ухиленням від нуюлішвґьр обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.