Суд касаційної інстанції указав на те, що позов про визнання недійсною арбітражної угоди, у тому числі викладеної у формі арбітражного застереження, може бути розглянутий господарським судом по суті, оскільки це відповідає нормам Конституції України та вимогам чинного законодавства України, є ефективним способом захисту прав і законних інтересів і не суперечить нормам міжнародного права.

Мотивуючи цей висновок, Верховний Суд виходив із такого:

- дійсність/недійсність третейської угоди/застереження може бути самостійним (окремим) позовним провадженням не залежно від існування спірних питань за основним договором/контрактом, та може бути розглянуто як національним судом так і арбітражним судом, який визначено у арбітражній угоді (третейському застереженні) .

Вважаємо, що право на доступ до суду з позовом про визнання недійсним арбітражної угоди (застереження) є правомірно обмеженим в Україні.

Незважаючи на наявність у арбітражного суду повноважень визначати свою компетенцію, національні суди (господарські та цивільні) також мають можливість розглядати питання дійсності арбітражного застереження. Водночас відповідно до чинного законодавства України національні суди наділені таким правом лише в чітко визначених законодавством випадках.

Відповідно до частини третьої статті II Нью-Йоркської Конвенції суд України, якщо до нього надходить позов з питання, щодо якого сторони уклали арбітражну угоду, повинен, на прохання однієї зі сторін, направити сторони в арбітраж, якщо не встановить, що згадана угода є недійсною. Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" містить аналогічне положення. Відповідно до частини першої статті 8 цього ж Закону суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною.

Тобто перший випадок, коли український господарський суд може розглядати питання дійсності арбітражного застереження, вимагає, щоби до суду було подано позов по суті основного контракту, і протилежна сторона заявила про необхідність передати спір в арбітраж.

Другий випадок, коли українські суди мають можливість розглядати питання дійсності арбітражного застереження - це стадія визнання та виконання арбітражного рішення. Так, у визнанні і виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване з обмеженого кола підстав, зокрема якщо ця сторона подасть компетентній владі (суду) за місцем, де порушене клопотання, докази про визнання і виконання того, що арбітражна угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності такої вказівки згідно із законом країни, де рішення було винесено (пункт "а" частини першої статті V Нью-Йоркської Конвенції, стаття 36 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", стаття 478 ЦПК).

Третій випадок існує в межах проваджень щодо скасування арбітражного рішення (стаття 34 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" і стаття 458 ЦПК).