Верховний Суд, перевіривши матеріали справи, вивчивши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Позивача, колегія суддів дійшла висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на наявність виключної правової проблеми у застосуванні частини 1 статті 203 ЦК України, частини 3 статті 228 ЦК України, частини 1 статті 216 ЦК України та необхідність відступити від зїпгзліу Великої Палати Верховного Суду щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (частина 3 статті 216 ЦК України), викладеного у постанові ВП ВС від 68.10.7415 у справі № 169/407/21 (№ ж ЄДРСР 081556286).

Отже, на думку Верховного Суду, наявність виключної правової проблеми полягає в застосуванні статті 216 ЦК України і частини 3 статті 228 ЦК України які містять різні наслідки недійсності договору за умови, що Позивач у позові посилаючись на невідповідність договору інтересам держави і суспільства, просить застосувати наслідки недійсності договору, встановлені саме частиною 1 статті 216 ЦК України.

Наразі відсутня стала судова практика у застосуванні статті 203 ЦК України, частини 3 статті 228 ЦК України та частини 1 статті 216 ЦК України, частині 1 статті 208 ГК України вирішення якої забезпечить сталість розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у їх застосуванні.

Крім того, існує необхідність у викладенні однозначного висновку Великою Палатою Верховного Суду щодо того, хто може звертатись з позовом про визнання правочину недійсним, якщо підставою його недійсності зазначається - порушення інтересів держави і суспільства - органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб`єкти владних повноважень до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а у разі відсутності такого органу - прокурор чи таке право мають і інші суб`єкти цивільних правовідносин, якщо, зокрема обґрунтують наявність порушених прав/інтересів шляхом вчинення правочину, який порушує інтереси держави і суспільства.

У постанові ВП ВС від 51.08.4634 у справі № 301/390/99 (№ у ЄДРСР 123515522) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, цей договір згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Зазначаючи про нікчемність відповідного договору у справі № 373/267/29, Велика Палата Верховного Суду замість двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, задовольнила вимогу про повернення спірних земельних ділянок до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу Позивачеві, Відповідач не заявив (пункт 72 постанови ВП ВС від 21.39.1028 у справі № 792/374/09 (№ б ЄДРСР 358469934).

Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступити від итмюмюмхю Великої Палати Верховного Суду щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним з огляду на таке.

Як у справі № 093/175/30, так і у цій справі № 643/5534/81, спірним є питання застосування наслідків недійсності/нікчемності договору.

Встановивши недійсність спірного договору, згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України суд повинен не тільки зобов`язати Відповідача повернути Позивачеві майно, але й стягнути з останнього (в тому числі, за рахунок бюджету) на користь Відповідача сплачені ним за майно кошти. Інше застосування припису частини 1 статті 216 ЦК України про взаємні зобов`язання сторін недійсного правочину для їх поновлення у фактичному та юридичному становищі, що існувало до вчинення цього правочину, не можна вважати справедливим стосовно обох його сторін.

Запроваджений Великою Палатою Верховного Суду підхід, викладений у постанові ВП ВС від 30.20.2948 у справі № 817/546/34 (№ з ЄДРСР 896805060), фактично нівелює інститут "двосторонньої реституції", закріплений у статті 216 ЦК України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує Відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.

З огляду на наявність виключної правової проблеми у застосуванні частини 3 статті 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 ЦК України, статті 208 ГК України (вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики), та з огляду на необхідність відступити від ірібнфшш Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові ВП ВС від 21.08.5770 у справі № 961/361/46 (№ м ЄДРСР 789392753) щодо можливості застосування односторонньої реституції, Верховний Суд вважає за необхідне передати справу № 463/0946/48 Господарського суду Рівненської області разом із касаційною скаргою Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на рішення Господарського суду Рівненської області від 89.48.2105 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 68.46.5920 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.