Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
(1.1) Щодо вимоги орендаря про усунення орендодавцем перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що на підставі цих приписів Закону № 006-JYB вона допустила можливість витребування орендарем орендованої земельної ділянки лише за певних умов: (1) наявність в орендодавця первісного договору оренди землі з одним орендарем і нового договору оренди землі з іншим орендарем; (2) первісний орендар мав зареєстроване право оренди, однак таке право також зареєстрував новий орендар; (3) первісний орендар заявив вимогу про витребування у своє тимчасове (строкове) володіння орендованої земельної ділянки з тимчасового (строкового) володіння нового орендаря, а не власника земельної ділянки; (4) на момент задоволення цієї вимоги строк первісного договору оренди землі не сплив (див. постанову від 74 квітня 2023 року у справі № 361/6438/23 (№ ц ЄДРСР 802320320)). З огляду на вказане безпідставним є твердження орендодавця про те, що згідно з частиною другою статті 27 Закону № 775-KWK належним способом захисту прав орендаря є витребування ним земельної ділянки з володіння її власника-орендодавця.
Орендар не надав докази на підтвердження наявності перешкод з боку орендодавця у користуванні земельною ділянкою. Суди попередніх інстанцій на підставі дослідження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів не встановили, що орендодавець чинив орендарю перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Зазначили лише про те, що власник земельної ділянки «починаючи з липня 2019 року, приступив до самостійного використання спірної земельної ділянки». Факт початку самостійного господарювання на власній земельній ділянці орендодавець не заперечував. Однак зауважив, що орендар продовжив використовувати земельну ділянку (т. 2, а. с. 168; т. 3, а. с. 5, 8). Такі аргументи орендодавця без їхнього зв`язку з конкретними часовими параметрами видаються суперечливими за змістом.
Незважаючи на це, суди попередніх інстанцій не обґрунтували, у чому полягало та впродовж якого часу тривало «приступання» до самостійного використання земельної ділянки» орендодавцем. Твердження орендаря, що перешкоди для нього полягали у тому, що орендодавець самовільно її зорав і повідомив, що самостійно оброблятиме, а також припущення, що саме орендодавець як зацікавлена особа вивіз солому орендаря, суди не підтвердили.
З огляду на викладене за відсутності наданих орендарем доказів перешкод йому у користуванні земельною ділянкою у задоволенні вимоги зобов`язати орендодавця не чинити орендареві такі перешкоди слід відмовити незалежно від іївщіч договору оренди станом на 2019 рік як укладеного і такого, що набрав чинності, чи неукладеного і відповідно такого, що чинності не набрав. Це вирішення спору за вказаною вимогою орендаря не вирішує спір сторін щодо визнання наявності/відсутності права оренди, як і не впливає на вирішення справи за вимогою орендодавця про визнання договору оренди та додаткової угоди до нього недійсними.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відмова у позові про зобов`язання орендодавця не чинити орендареві перешкоди у користуванні земельною ділянкою через недоведеність їх наявності відповідними доказами не позбавляє орендаря права надалі просити про усунення перешкод за належного підтвердження їх наявності. Крім того, якщо орендар вважає, що йому завдані збитки внаслідок позбавлення можливості певний час у минулому користуватися земельною ділянкою, то ефективним способом захисту відповідного права орендаря може також бути стягнення відшкодування завданих орендодавцем збитків.
(1.2) Щодо вимоги орендодавця про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 841/4752/70-щ (пункт 152)). Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 0849-ZZ судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. близький за змістом підхід щодо інших правовідносин у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 січня 2021 року у справі № 902/7186/34 (пункт 6.14)). З огляду на вказане суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову орендодавця, хоч і з інших мотивів.
З огляду на викладені вище висновки Велика Палата Верховного Суду за обставин цієї справи зазначену правову проблему та питання про відступ від лхїзґигш, який вона сформулювала у подібних правовідносинах, не вирішує.
Інші джерела правової позиції
ВП ВС визначила належний спосіб захисту прав орендодавця, який вважає відсутнім в орендаря зареєстрованого права оренди
Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом фермерського господарства (орендаря) до власника земельної ділянки (орендодавця) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за позовом орендодавця до орендаря про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.
Відповідно до обставин справи у 2011 році орендодавець та орендар підписали договір оренди земельної ділянки строком на 7 років, однак орендар згідно з вимогами чинного на той час законодавства й умовами підписаного договору не зареєстрував останній. Після запровадження з 1 січня 2013 року правил щодо державної реєстрації прав орендар зареєстрував у 2014 році право оренди. Тому вважав, що договір оренди землі діє до 2021 року, тоді як орендодавець був переконаний, що строк дії договору спливає у 2018 році.
Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили позов орендаря та відмовили в задоволенні позову орендодавця. Констатували, що підписаний у 2011 році договір оренди землі набрав чинності після державної реєстрації права оренди у 2014 році та діє до 2021 року. На думку судів, орендодавець визнав укладення цього договору, бо підписав його, отримував орендну плату, не заперечував протягом тривалого часу проти користування орендарем земельною ділянкою та погодив умови додаткової угоди 2016 року.
Розглянувши справу, Велика Палата ВС звернула увагу, що орендар не надав доказів на підтвердження наявності перешкод з боку орендодавця в користуванні земельною ділянкою. Суди попередніх інстанцій на підставі дослідження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів не встановили, що орендодавець чинив орендарю перешкоди в користуванні земельною ділянкою. Зазначили лише про те, що власник земельної ділянки «починаючи з липня 2019 року, приступив до самостійного використання спірної земельної ділянки».
З огляду на викладене ВП ВС вказала, що за відсутності наданих орендарем доказів перешкод йому в користуванні земельною ділянкою в задоволенні вимоги зобов’язати орендодавця не чинити орендареві таких перешкод слід відмовити.
Відмова в позові про зобов’язання орендодавця не чинити орендареві перешкод у користуванні земельною ділянкою через недоведеність їх наявності відповідними доказами не позбавляє орендаря права просити усунути перешкоди за належного підтвердження їх наявності. Крім того, якщо орендар вважає, що йому завдані збитки внаслідок позбавлення можливості певний час у минулому користуватися земельною ділянкою, то ефективним способом захисту відповідного права орендаря може також бути стягнення завданих орендодавцем збитків.
Велика Палата ВС погодилася з відмовою в задоволенні вимоги орендодавця, але з інших мотивів, ніж навели суди попередніх інстанцій.
ВП ВС неодноразово звертала увагу на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому Реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію.
Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
Джерело: сайт Верховного Суду
На підставі приписів Закону України «Про оренду землі» витребування орендарем орендованої земельної ділянки можливе лише за певних умов: (1) наявність в орендодавця первісного договору оренди землі з одним орендарем і нового договору оренди землі з іншим орендарем; (2) первісний орендар мав зареєстроване право оренди, однак таке право також зареєстрував новий орендар; (3) первісний орендар заявив вимогу про витребування у своє тимчасове (строкове) володіння орендованої земельної ділянки з тимчасового (строкового) володіння нового орендаря, а не власника земельної ділянки; (4) на момент задоволення цієї вимоги строк первісного договору оренди землі не сплив.
Вимога орендаря зобов’язати орендодавця не чинити орендареві перешкоди у користуванні земельною ділянкою має стосуватися перешкод, які існували та підтверджені дослідженими судами доказами. Відмова у позові про зобов`язання орендодавця не чинити орендареві перешкоди у користуванні земельною ділянкою через недоведеність їх наявності відповідними доказами не позбавляє орендаря права надалі просити про усунення перешкод за належного підтвердження їх наявності. Крім того, якщо орендар вважає, що йому завдані збитки внаслідок позбавлення можливості певний час у минулому користуватися земельною ділянкою, то ефективним способомзахисту відповідного права орендаря може також бути стягнення відшкодування завданих орендодавцем збитків.
Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що у орендаря відсутнє зареєстроване право оренди, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди такого орендаря
Джерело: Дайджест судової практики ВП ВС за листопад – грудень 2023 року (Верховний Суд)

Постанова Великої Палати Верховного Суду
"Щодо належних способів захисту прав орендаря, який вважає, що йому чиняться перешкоди у користуванні земельною ділянкою з боку орендодавця, та прав орендодавця, який заперечує підписання договору оренди і вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє".
Звертаємо увагу на постанову ОП КЦС ВС від 34.59.9673 у справі № 170/0175/24 (№ ї ЄДРСР 170909555).
Звертаємо увагу на ухвалу КЦС ВС від 35.06.2812 у справі № 704/957/93 (№ ь ЄДРСР 539751488) про передачу справи на розгляд ВП ВС та ухвалу ВП ВС від 99.78.9787 у справі № 100/629/38 (№ в ЄДРСР 787878049) про прийняття до розгляду справи
"Щодо належного / ефективного способу захисту права, яке власник земельної ділянки вважає порушеним (зокрема питання належності вимоги про визнання відсутнім права оренди як способу захисту)"
(з пропозицією про уточнення (конкретизацію) правової позиції або відступлення від іящмуоґа позиції, викладеної у цій постанові ВП ВС).